Посестри. Часопис №22 / жінка у сукні що защібається на спині на ґудзики

дві жінки на пероні

 

на очах в однієї у другої

розщібається останній ґудзик сукні кольору

пилу з Єраполя і заходу сонця над Ефесом

її помаранчево-золоті кінці

раз за разом відкривають тіло

чорне вітрило білизни

підноситься й спадає на хвилях слів –

розщібнувся у пані ґудзик,

тож прошу, дозвольте…

й чужі руки з’єднують кінці сукні як два світи –

 

відколи він пішов від мене – каже жінка –

щоб защібати сукні на прозорих тілах ангелів

застібання ґудзиків болить

як вигляд порожньої подушки на світанку

як страх перед запрошенням на дві особи

і тоді як тіло в обіймах власних рук

набуває форми безсилля

 

тож треба – каже друга – розпрощатись із сукнями

що защібаються на ґудзики на спині

і з тими з замком від попереку

до шиї зацілованим

щоб – як і він – відійшли і там залишились

 

аж до майбутнього часу