Посестри. Часопис №104 / «Ти не клич мене смиренну пісню співати...»

Ти не клич мене смиренну  пісню співати,

Бо вона в мені більше голосу вже не має,

А якщо я мовчу, то не важся мені дорікати,

Ти ж бо квітів від колоска не чекаєш...

 

Я один зцього світу проклятих, осоружних,

Я буваю часом впертим, зухвалим, гордим,

А любов моя є двокрилою, брате-друже:

Від обожнювання до презирства й погорди.

 

Жаль було би, мій брате, смерть метати на вітру фіглярські струни,

І кров вибльовувати, наче неситу тугу,

Аби ощасливити в цирку людців, що обсіли трибуни, –

Отже, визнай мовчання мого потугу.

 

Коли глибоко в серці зла багрянець бездумно

Виробляє прядка страждання,

Сумні – та такі  сумні, що аж Богу від того сумно –

Королівське мають мовчання.