Посестри. Часопис №219 / «напевно це найважче...»

                                                                                   Не про гріхи питай мене

                                                                                   а про те що в мені залишилося

 

                                                                                                                  Ян Твардовський

 

напевно це найважче

назвати те що в мені залишилося

що вберіг у вирі подій і втрат

що лишилося на печальних руїнах моєї пам’яті

де втрачені будинки стоять у руїнах

порослих травою

 

напевно це найважче

сказати про речі яких більше не бачиш

але присутні і ниють мов вирвані рани

втрати завжди кровоточать

і майже не заживають

це найважче носити в собі

навіть для мужніх

 

напевно це неможливо

не думати про минуле

яке розрослося мов тісто

і витісняє теперішнє

а витіснене теперішнє не дає дихати майбутньому

як птахам безкінечні техногенні пейзажі

із суцільними трубами й димарями

 

як же зрозуміти те що в мені залишилося

як вберегти його мов скарб найдорожчий

який до кінця не розтриньканий

як зробити впевнений крок у безмежний туман

що всіх поглинає

і вперто йти до незримого горизонту

 

2025