Посестри. Часопис №219 / Кімната сaмогубця

Гадаєте, певно, кімната була порожня.

А там – три стільці із надійними спинками.

Там лампа гарна проти темряви.

Стіл, на столі портмоне і газети.

Будда в радості, Ісус у скорботі.

Сім слонів на щастя, в шухляді – записничок.

Гадаєте, не було там наших адрес?

 

Гадаєте, бракувало книг, платівок і картин?

А там – відрадна труба у чорних долонях.

Саскія із сердечною квіткою.

Радість – іскра богів.

Одіссей на полиці у життєдайному сні

після діянь п’ятої пісні.

Моралісти,

прізвища викарбувано золотими літерами

на добре вичинених корінцях.

Тут же, збоку, політики трималися прямо.

 

І не без виходу, ну хоч би через двері.

І не без краєвидів, хоч би крізь вікно,

здавалась ця кімната.

Окуляри до споглядання у далечінь лежали на підвіконні.

Дзижчала муха, тобто ще жила.

 

Гадаєте, принаймні лист щось проясняв.

А як скажу вам, що листа не існувало –

і стільки друзів, та усі ми помістились

в порожньому конверті, опертому на склянку.