Посестри. Часопис №207 / Вірш 1 із циклу «Самонабірний штамп голоду»

Пишуться великі, глибокі літери, 

глибокі як озера, нервові як ріки, 

квапливі як мастурбація в туалеті 

експресу, що прямує через центр Європи. 

З тих літер нічого не виникає, ніяка квітка, 

омела або зламана стеблинка, 

таємний сік, отрута чи любовний напій, 

який одна повія подає іншій. 

Усі ці театральні зізнання, 

ці ляльки, вимазані помадою, возлюблені 

у Господі сусіди, усі вони потопають 

в повені синього світла.