Посестри. Часопис №202 / «Дивно, а одначе таки так...»

1.

Дивно, а одначе таки так:
стрілою смутку вдарила весна у груди,
а сонце –
червоний птах
чорною тінню
над серцем блудить.
Дивно це, а проте таки так:
сонце – отруйна троянда
(о, не сон це) – троюдить.

2.

Вулиця парує і пахне гнило,
мов густа олія, ллється на дахи задуха.
Щось незнане й невідоме
твоє серце полонило
й кров дуднить у скронях глухо.

3.

І місто – не місто,
і ява – не ява.
Іскристо, сріблисто
кружляє уява.