Посестри. Часопис №196 / Всепаління

Палає чорна жирна земля.

Борозни входять одна в одну,

шкварчить сухий хитин,

миготять вогнем крильця світляків.

Горить чорнозем.

Іскрять гнізда жайворонків,

вдаряють у небо щебетом і свистом

запалювальних снарядів,

репіжать розпеченим струменем крові –

косицею збіжжя,

з-під хмар кинутою в руїни.

 

Палають дахи комор, вигорає повітря.

У стовпі аж до самого неба злітають душі й клапті попелу

всеогненної жертви.

 

Подеколи горять машини, штори

і діти.

 

Тільки айстри в садках перебувають

у марному очікуванні безболісної смерті

в савані вересневого, бабиного літа.