Посестри. Часопис №196 / До виходу

Рік потихеньку прямує до виходу.

Тоншає настінний календар.

За сім земель

і дим з димарів відходить рік.

Стають негарними дерева, тротуари відлущуються клаптями,

розростається холод. Посадили ми рік у вазон,

поливали вогнем і удобрювали кривавою масою –

сумішшю плоті й моху.

Тепер він закінчується як завжди:

занурений у мокре місиво,

в руду багнюку.

Завжди так само: ще тільки крапельниця свят,

сподівання на більш сприятливу долю.

Не пощастило,

а потім знову добро і зло –

риски в штрих-коді чергового року.

Нічого нового:

навіть війна здається буденністю.

Час

вже закінчується,

сірішає і холоне.