Посестри. Часопис №192 / Ставати справжньою пам’яттю

Місто із відходом листя

набуває зовсім інакших рис,

голизна невимовна,

не впізнаєш вулиць і знайомих лиць.

 

Листя кольору тривожної мапи України

заполоняє знайомі шляхи,

так і засинаєш

простонеба, горілиць,

деревом, обперезаним

гірляндами в скверику.

 

Де ж тепер твої лопаті для бойових дронів, мій парковий клене,

 

де твої руйнівні лазери,

моя кохана плакучо вербо,

 

де твоє палюче кримське  сонце,

моя пересаджена змерзла магноліє.

 

Головне – самодостатність і підзарядка,

головне – мотивація та розрада.

 

і далі собі встоювати,

не бути спиляним далі,

і робитися справжньою пам'яттю.

 

Головне потому, випадковий відірваний листочку,

щоб на твоїх прожилках

встигнути прочитати

будь-які звістки.

 

Чи всі із твоїх живі понині?

 

Ось саме про це шалено

перегукуються останні птахи

перед вирієм

на прикритих мішками з піском

пам'ятках культури.