Посестри. Часопис №190 / нав'язлива мелодія її

нав'язлива мелодія лунає звіддаля 

то тут, то там, блуклива і заблукана,

як вогники в моїх степах,

таких темних і холодних –

усе їхнє світло й тепло пекельне тепер, вибухове.

 

нав'язлива мелодія дражниться,

а не дає себе схопити.

наблизиться впритул, аж чую 

її важкий подих ззаду на шиї,

та обернуся – а вона відскочить, 

відсахнеться, заметушиться, підстрибне аж до неба,

зигзагами простір покреслить –

загримить дзвонами в голові,

хвилями розійдеться, розростеться, 

чавунно омммммммм відлунює.

 

нав'язлива мелодія її по колу крутиться.

влізла, розсілася, розляглася й бенкетує.

тягне на себе все, усе поглинає.

аж хочу побачити, чим вона в самому кінці вдавиться.

 

13 грудня 2024 року