Посестри. Часопис №186 / Інтерв'ю

На візитній картці, яку мені подала покоївка, було зазначено: «Богдан Ришард Лупко, літератор». Услід за тим увійшов власною персоною літератор Богдан Ришард Лупко, повідомив, що він Богдан Ришард Лупко, літератор, і всівся.

Озирнувся на стіни, на письмовий стіл, на полиці з книжками, нарешті, голосом тремтячим і радісно зворушеним сказав:

– Оце і є той храм думок, де творить майстер?

Позитивне враження, яке на мене справив Богдан Ришард, одразу зникло – ненавиджу «майстрів». Та коли я подивився в його блакитні, сяючі очі, повні захоплення й обожнювання моєї особи (в тих очах була неймовірна відданість – довга, щира, перебільшена, глибокою повагою і любов’ю довершена), коли подивився на безпорадні руки Лупка, руки, які були б зараз найщасливіші, якби тримали букет троянд (звісно, для мене) – відчув неймовірну симпатію до Богдана Ришарда і приязно повідомив:

– Так.

Обличчя Лупка радісно засяяло, ніби моя відповідь була сенсацією, одкровенням, чимсь найменш у світі очікуваним. Захопленим поглядом, з вологою в очах, він почав полірувати меблі. Лупко перетворився на весняне сонечко, від якого суворі полиці, стіл, стільці (і я сам) заблищали, ніби змащені оливковою олією.

Ми помовчали кілька хвилин, обидва щасливі, з усмішкою збентеження на обличчях.

– Я прийшов просити вас, майстре, дати інтерв’ю. Я – редактор літературного щоквартальника слухачів Вищих курсів шовківництва («Ви-ку-шов», додав із сатиричною посмішкою). Наш журнал називається «Гей, прагнемо світанку» і...

Назва журналу настільки мене в фонетичному плані заінтригувала, що я перебив Лупка і попросив написати її на папері. Лише тоді я заспокоївся і запитав про програму журналу, його зміст, мету й інші подібні речі, які мене абсолютно не цікавили.

Літератор Богдан Ришард прокашлявся, підсунув свій стілець трохи ближче і з великим запалом почав говорити.

– Наша мета, майстре, це краса і дух. Віримо в світле майбутнє, в перемогу добра і сонця. Нашими ідеалами є правда, віра, мистецтво і сила. Геть слабкість! Геть застій! Ми прагнемо нового світанку! Людство мусить відродитися, омитися фонтаном духу й істини! Сіра буденність мусить зникнути з лиця землі – ми замінимо її царством краси і духу!

На благородному обличчі рум'яного від природи Лупка виступили гарячі плями помідорного кольору: лівою рукою він різко маневрував між серцем і стелею.

Програма щоквартальника дуже мені сподобалася. Царство краси і духу є, зрештою, і моєю потаємною мрією. Тож я запитав Лупка, як «Ви-ку-шов» добиватиметься своїх цілей.

Виявилося, дуже просто. Кожного кварталу виходитиме чергове число журналу «Гей, прагнемо світанку!», яке вселятиме в людство віру в красу, дух і світле майбутнє. З допомогою ідеалів, правди, мистецтва та сили будуть усунуті з життя слабкість і застій, після чого всі почнуть прагнути нового світанку – і народи автоматично відродяться у фонтані духу і правди. Тоді зникне сіра буденність і нарешті настане царство краси і духу.

Не приховуватиму, я захопився цим планом. Бо що тут багато говорити? Людина роками бореться, важко працює, шукає нові шляхи, поглинає сотні книжок, і дедалі більше поринає у сумніви та протиріччя. А тим часом ось такий Богдан Ришард із блискавичною швидкістю опанував увесь спектр питань і загадок, поставив перед собою чудову мету, знайшов прості способи її досягнення – і орлиним летом мчить до перемоги.   

– Гаразд, чим я можу бути корисним? – запитав.

– Просимо, майстре, про інтерв’ю! Прагнемо, аби зі сторінок нашого щоквартальника пролунали потужні чоловічі слова, які...

– Слухаю ваші запитання.

Лупко витягнув з кишені блокнот і олівець.

– Що ви, майстре, думаєте про красу?

Я відповів, не вагаючись:

– Вірю в світле майбутнє краси.

– Чудово! Чудово! – прошепотів Лупко, записуючи мою сенсаційну відповідь.

– А про дух що думаєте, майстре?

– Дух – це сила. Правда духу і віри має просвітити людство, а шлях до цього веде через золоті вежі мистецтва.

Лупко від захоплення втратив свідомість.

– Так! Справді так! – прошепотів гаряче й фанатично, записуючи мої слова.

– А якими, майстре, повинні бути ідеали людства? 

– Ідеалами людства повинні бути сила і віра в світлу зорю світанку! Народи мають відродитися у фонтані духу та істини, а їхнім гаслом має бути віра в те, що застій і слабкість зникнуть з лиця землі, омиті світанком царства і духу.

Лупко ридав. З його гарячих, палаючих очей текли сльози на плями помідорного кольору, а далі капали на блокнот, усіяний нервовими літерами.

– Хіба це не чудово і не містично, – закричав, – що ви, шановний майстре, так само це розумієте, як ми! Ми навіть не домовлялися! А з ваших вуст, о майстре, я почув підтвердження наших ідеалів! Так, справді так! Ми теж віримо в світанкову перемогу духу! Нашими ідеалами так само є сила, мистецтво і правда! Ми прагнемо разом із вами, дорогий майстре, до нового світанку!

– Разом, мої юні друзі! – крикнув я. – Хай живе дух!

– Хай живе!!! – завив Лупко вже в стані трансу, вже в екстазі, вже мій навіки.

– А тепер на горілку, до повій, на гулянку, вперед!

– Так! Так! – волав Лупко в ідеалістичному запалі. – Разом! На горілку! До повій! Вперед! На гулянку! До нового ранку! До нових світанків!

Поверталися ми з Бодею в яскравому сяйві нового світанку. Була сьома ранку. Бодя ледь переставляв ноги, невиспаний і запаморочений.

Раптом сіпнувся:

– Агов! Юлик!.. А може, на вокзалі дадуть?

Як відомо, залізничні буфети працюють цілодобово без перерви, а віднедавна в них запровадили продаж алкоголю.