Посестри. Часопис №185 / рубін

іноді, щоб спалахнуло, достатньо іскри,

однієї миті, після якої ти вже на вістрі

ножа і сліпо ідеш на вогник, ніби сумирне

лоша, а всі інші думки затягнуло у вир. не

озиратимуся на жодну з них, поки йтиму до трав

де вітер колише тканину нічного шатра

місячне сяйво гладить мої прохолодні стегна

чуєш, прошу, сягни поміж пружні стебла

в землю вогку до скарбу – схованого рубіна

терпкого й солодкого мов листопадова горобина

іноді щоб його розбудити достатньо лоскоту

маски і ролі поволі тануть неначе воскові

те що зазвичай жевріє за сімома печатями

квітне і розростається пагонами хрещатими

так що не хочеться навіть подих зронити всує

трави колишуться місяць іскриться рубін пульсує