Посестри. Часопис №183 / Orbis terrarum

Над цими зрівняними з землею містами

над цією мовою що знає мови цього світу

але невідома світові

зійде сонце. І не тільки нас не буде

але й мільйонів істот які народяться

на радість молодим матерям і міністрам війни

 

І на цих землях знову густо заселених

серед мішанини мов і подій

ніхто не пам’ятатиме творів та прізвищ

нікому не потрібних поетів а що вже казати про їхні обличчя

в старій Європі зметеній вітром Азії піднятій на роги Бика

 

Я так само зникну разом з ними й ніхто ні про мене не згадає

ні про асів сорока чотирьох авангардів

Вони випаруються в простір вилиняють в манжету місяця

що не буде питанням моди чи космічних зондів

а тільки однією з метаморфоз

які полегшують майбутньому його сумнозвісну процедуру.