Посестри. Часопис №180 / Фрасунок. До Касі (LXXIV)

Неописані гризоти терпить моє серце:

Там кохання і ненависть зійшлися у герці.

Хто кого з них подолає, я знати не можу,

Та любов, я так гадаю, поставить горожу.

 

Я хотів би, щоб ненависть здобула звитягу,

Хоч кохання очевидно має перевагу:

Має жар і має очі, до краси охочі,

Роблять все, що заповзято серце напророчить.

 

Та ненависть має розум і ганьби боїться,

І диктує, що стражданню вже немає місця,

От жорстокість і зневага – те, що саме треба;

Однак очі протестують: лиш краса під небом.

 

Через тебе і з тобою геть життя немиле:

Личко гарне, але справи гани заслужили;

Що тут скажеш? Й не хотів би тебе шанувати,

Нема ради, йнакше буду нещастя кохати.

 

Через твою красу горду, що так гостро палить,

Більше Бога тебе серце, милуючи, хвалить,

Хай твоя душа ласкава дасть такої долі,

Щоби страсть мене будила, а не зла неволя.