Посестри. Часопис №18 / «якби у мене була панк-ню-група...» 

Якби у мене була панк-ню-група, 

Довелося б її назвати 

Pussy weakness. 

Співали би ми  

Не лише про балканців, 

Які втікали від війни 

В рейви і героїн. 

Довелося б згадати 

Про гній у пазухах, 

Кров у кишені, 

Висип у горлі. 

Про серце, якому тісно в грудях, 

Як коропам в акваріумі 

Супермаркету,  

Про свербіж у носі, 

Про герпес на мозку,  

Про чорні губи старшокласниць – 

Наших фанаток. 

Й обов'язково про 

Вульву, яка кровоточить, 

І про рот, з якого смердить, 

Як з каналізаційних 

Труб. 

Бо панк-ню-група 

Повинна мати репертуар, 

Який не шкодить 

Її репутації. 

Пісні б довелось називати: 

«Дитина на ім'я Еrror», 

«Брудні труси коханої жінки», 

«Камінг-аут аутиста», 

«Dickhunting», 

«Сигарети поштучно» –  

До речі, я бачила, що їх знову продають 

В кіосках торгпреси.  

Я б казала в інтерв‘ю, 

Що дві речі, за які не буду платити, –  

Вхід в церкву і в туалет.  

Обурювалася би, що броколі 

Надто дороге для народу – 

Спостерігала перед святами сцену  

На базарі.  

А нещодавно в аеропорту 

Я бачила ідеальну кандидатку 

На солістку групи 

Вона поверталася з Київського двіжу  

В Тель-Авів, 

Хриплим голосом розповідала  

В телефон про свої пригоди: 

Це було ясно,  

Хоч я і не розуміла її  

Харизматичної мови.  

Але вона постійно смикалася, 

Чухала голову, 

Затягувала гумку на хвостику 

Широко розставляла ноги, 

А потім різко їх зводила.  

Зішкрябувала пляму на штанах, 

Невідомого походження.  

Звучала вона, 

Як спітнілий, тривожний дотик 

До чужого тіла 

Таким голосом можна співати. 

Хоч опери, 

Хоч колядки.