Посестри. Часопис №173 / «Головний герой цього роману...»
Головний герой цього роману–
Поет,
Називає себе панфутуристом,
Одружений з модною акторкою,
Любить подорожувати,
Особливо в Берлін
А також
Керує націоналістичною
Антирадянською організацією
(Це було поширене хобі
Серед поетів – у кожного була
Своя антирадянська
Націоналістична організація)
А ще
Провадить терористичну діяльність,
Організовує антирадянські творчі вечори
З блекджеком і молодими поетками,
Звісно ж, антирадянськими,
Виготовляє бомби в пляшках із-під,
Звісно ж, заграничного алкоголю
До речі, що таке панфутуризм?
Ну ясно, це щось антирадянське
А тоді під час першотравневої демонстрації
Поет-панфутурист
Убиває секретаря ЦК КП(б)У Косіора
(Хто це? Якийсь маловажливий хрін),
І це дуже красива сцена
Уявіть собі – ці вогненно-червоні стяги,
Ці молоді атлетичні тіла комуністів,
Ці завзяті комуністичні гасла,
Кинуті на ніжний травневий вітер,
І тут – вибух, дим, кров –
Ніби ще один багряний стяг
Вилився із тіла
Маловажливого хріна
А потім
Наш поет-панфутурист
За допомогою німців
(Берлін – ви пам'ятаєте, так?)
Скидає радянську владу в Україні!
Отак бере і скидає!
*Бурхливі оплески*
.
.
.
Я напишу такий роман,
Розішлю в усі видавництва,
Я навіть готова опублікувати його самвидавом,
А тоді сяду і буду в тривожному передчутті
Барабанити пальцями по столу
І рано чи пізно хтось таки це скаже:
«Ну чекайте, ну так же не можна!
Це ж плагіат!
Вона ж не придумала геть нічого свого!
Просто вкрала чужі ідеї!
Чужий сюжет!
Плоди чужої фантазії!
Чужу інтелектуальну власність, врешті-решт!
Ось протоколи відповідних допитів!
Ось підписи справжніх авторів!
Ганьба!»
І я погоджуся – бо куди діватися, все так
Доведеться сказати на своє виправдання
Щось страшенно розумне,
Використовуючи слова «метамодернізм»,
«Інтертекст» і, можливо, «постіронія»
