Посестри. Часопис №17 / «тут могли б бути сотні вулиць але вулиць немає...»
тут могли б бути сотні вулиць але вулиць немає
іван каже наві: дивися це місце немов вавилон
але тут у нас перемішано не мови а мовчання і кості
хоча деякі не перемішано я зі своїми із тридцять третього
ти зі своїми із сорок першого ви тут були новенькі
а ота баба вже вся потрухла та молодуха прибилась пізніше
вони тут скраю обидві собі самі ну по правді то таки не самі
а десь так як колись булося людям на присілку
коли не дуже-то й дивляться де свої де чужі усе пам’ятають
а коли облітає лід ота молода ширяє над підприталим
на крилах власної пам’яті не такої як твоя
і моя у білій незапненій вишиванці як ті
що миготіли над ешелонами і гуготіли і клекотали
душі примерзлі до дерева на підлозі пожарища в хустинах і картузах
вона тільки трохи за нас молодша і без кулі у голові
без кулі у серці без глини під язиком ой ярина ярина
Із книжки «Бабин Яр. Голосами»
