Посестри. Часопис №17 / «тут могли б бути сотні вулиць але вулиць немає...»

тут могли б бути сотні вулиць але вулиць немає

іван каже наві: дивися це місце немов вавилон

але тут у нас перемішано не мови а мовчання і кості

хоча деякі не перемішано я зі своїми із тридцять третього

ти зі своїми із сорок першого ви тут були новенькі

а ота баба вже вся потрухла та молодуха прибилась пізніше

вони тут скраю обидві собі самі ну по правді то таки не самі

а десь так як колись булося людям на присілку

коли не дуже-то й дивляться де свої де чужі усе пам’ятають

а коли облітає лід ота молода ширяє над підприталим

на крилах власної пам’яті не такої як твоя

і моя у білій незапненій вишиванці як ті

що миготіли над ешелонами і гуготіли і клекотали

душі примерзлі до дерева на підлозі пожарища в хустинах і картузах

вона тільки трохи за нас молодша і без кулі у голові

без кулі у серці без глини під язиком ой ярина ярина

 

Із книжки «Бабин Яр. Голосами»