Посестри. Часопис №166 / «Вийду з дому, розтріпочу груди...»

Вийду з дому, розтріпочу груди,

Промандрую небом з краю в край.

Час здирання шкіри й з віч – полуди,

Час вмирання на дорозі в рай,

Час кінця й начала, вперше, може,

Видимий, на дотик – іскра мов,

Весь мені належить, Боже. Боже,

Сходжу і заходжу – вся – в любов.

І ридаю, Боже, і радію

Як умію в малості своїй.

Дай мені тривання. І надію,

Боже, дай. І світлом заподій.