Посестри. Часопис №164 / Застій у генеалогії

Дивлюся на фотографію

ще.

Лінія брів

і лінія прикусу,

як дві лінії життя.

Від бабусі,

котра по батькові,

до моєї старшої сестри,

і до мене вони теж дотичні.

Але, крім того, в мені

ці лінії подрібнюються

і мізерніють.

Дивлюся в дзеркало.

На останній в нашому роді

нижній перший різець,

який витикається з ряду.

Лінія брів рветься по шву

тут же за моїм вухом.

Я ще маю лінію носа.

Але я маю її від мами.

Хоча в цій ситуації

це нічого не означає.

Лінія вбивчо

перескакує з кінчика носа

в незворушне ядро

землі.