Посестри. Часопис №42 / Сузір'я Миші

Кажуть, ця країна боїться кольору – сіро-зеленого, правда, багато.

Туман, не морозно, приємна м’ятність. І місяць виведений ще по-старому,

бездоганним почерком, такий тепер рідко зустрінеш.

 

Сядь на краєчку, розслабся, можна. Загорається барвінком конфорка,

від поцілунку води розправляє зморшки свої спляча шипшина.

Тягнуть-потягнуть, сутінь витягнуть не можуть одинокі відерця вікон.

 

І усе так само, ніби зібралося жити вічність. Он за вікном баба діда тягне,

а внучка – саночки. І кіт на хвилинку всміхнувся –

на небі з’явилось сузір’я Миші. І засніжило, і не тануло.