Посестри. Часопис №67 / Винищувачі

Пейзаж усе той, але підмальовок холоду ледь синіє.
У ранкових туманах все більше виклику.
Злітають сталеві яструби – їх не видно – цих винищувачів,
але вони є за хмарами. Привиди.
А внизу таке саме погідне небо – альпійські луки з баранцями хмар –
збиває вітер у піну отару, холодний вівчар. 
Ні, не те, щоб нам страшно було, не зовсім.
Зеленіє оком куплений кимось кавун на чиємусь вікні.
Твоя мама грає Баха. Невтомний церковник...
Тільки вночі хтось виїдає серце маленькою ложечкою 
і дзенькає нею по дну.