03.07.2025

Посестри. Часопис №163 / «Ніч воскресатиме сонцем над ранок...»

Ніч воскресатиме сонцем над ранок

в повені ніжних її очей,

темінь розчиниться страхітливим тираном,

спаленим стишеним зраненим

ніч помиратиме ще,

доки стискатимуться у грудях

камені наші, як лютий чи грудень,

погляд її задумано-розтривожений,

наче вічність, котра триватиме мить

і триматиме,

і триматиме нашу несхожість,

і затремтить

нашим судомно примхливим мовчанням,

нашою стертою пам’яттю, мов сліди

це життя даруватиме лиш чекання,

це життя проростатиме з води і тьми,

і згущатимуться хмари, як відьми,

забуваючись, повертатися назавжди

до холодних наскрізних пристаней,

до болючих як час тривань,

виринаючи з каліброваних виснажень,

виливаючись з градусників наче ртуть

нас залишених не знайдуть

нас залиш… лишень

ми розбита навіяннями мішень

серед викиднів камерних коливань

в радості і в горі

апріорі.

 

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Матевощук Ю. «Ніч воскресатиме сонцем над ранок...» // Посестри. Часопис. 2025. № 163

Примітки

    Loading...