Посестри. Часопис №1 / Травень 1939

ТРАВЕНЬ 1939

 

То сповнить мене надія,

а то нема супокою.

Відчутно диха стихія —

коханням, а чи війною?

 

Є знаки війни близької:

комета, чутки, промови.

Є знаки також любові:

серце і млість виняткова.

 

Комета на небі чорнім,

газета в руках щоденна.

О весно любовна! Чом ні?

Ні, не любовна. Воєнна!

 

Ось повня весняна скресла —

і снами війнула повня.

О весно, воєнна весно!

Ні, не воєнна. Любовна!

 

В газетних додатках зранку

усе між рядків читаю,

ворожачи на рум’янку:

шанує... любить... кохає...

 

Тож ти при надії, весно,

на інші весни не схожа!

Чого б мені не принесла,

усе я прийняти зможу.

 

На цьому розхресті, в маї,

в незгоді доріг двоїстих,

обидва шляхи приймаю,

шляхи до останніх істин.

 

Зажура мов хмара диму,

по радіо вісті линуть.

Чи верхом, чи верхом йтиму,

чи йтиму в долину?

 

 

MAJ 1939

 

Raz wzbiera we mnie nadzieja,
 raz jestem niespokojna.
 Zbyt wiele rzeczy się dzieje —
 coś przyjdzie: miłość lub wojna.

 

Są znaki, że przyjdzie wojna:
 kometa, orędzia, mowy.
 Są znaki, że przyjdzie miłość:
 serce, zawroty głowy.

 

Kometa błysnęła nocna,
 gazeta nadbiegła dzienna.
 O wiosno, wiosno miłosna!
 Nie, nie miłosna. Wojenna!

 

Pełnia nadeszła wiosenna
 i snów ze sobą naniosła.
 O wiosno, wiosno wojenna!
 Nie, nie wojenna. Miłosna!

 

Czytam codziennie dodatki,
 wnioski z dodatków snuję,
 obrywam na kwiatkach płatki:
 kocha... lubi... szanuje...

 

Brzemienna! Wróżebna! Wiosno
 inna od innych wiosen!
 Cokolwiek byś mi przyniosła,
 wszystko przyjmę i zniosę.

 

Na maju, rozstaju stoję
 u dróg rozdrożnych i sprzecznych,
 gdy obie te drogi twoje
 wiodą do spraw ostatecznych.

 

Tęsknota nadciąga chmurą,
 wieści przez radio płyną.
 Czy pójdę, czy pójdę górą,
 czy pójdę — doliną?