Посестри. Часопис №1 / Травень 1939
ТРАВЕНЬ 1939
То сповнить мене надія,
а то нема супокою.
Відчутно диха стихія —
коханням, а чи війною?
Є знаки війни близької:
комета, чутки, промови.
Є знаки також любові:
серце і млість виняткова.
Комета на небі чорнім,
газета в руках щоденна.
О весно любовна! Чом ні?
Ні, не любовна. Воєнна!
Ось повня весняна скресла —
і снами війнула повня.
О весно, воєнна весно!
Ні, не воєнна. Любовна!
В газетних додатках зранку
усе між рядків читаю,
ворожачи на рум’янку:
шанує... любить... кохає...
Тож ти при надії, весно,
на інші весни не схожа!
Чого б мені не принесла,
усе я прийняти зможу.
На цьому розхресті, в маї,
в незгоді доріг двоїстих,
обидва шляхи приймаю,
шляхи до останніх істин.
Зажура мов хмара диму,
по радіо вісті линуть.
Чи верхом, чи верхом йтиму,
чи йтиму в долину?
MAJ 1939
Raz wzbiera we mnie nadzieja,
raz jestem niespokojna.
Zbyt wiele rzeczy się dzieje —
coś przyjdzie: miłość lub wojna.
Są znaki, że przyjdzie wojna:
kometa, orędzia, mowy.
Są znaki, że przyjdzie miłość:
serce, zawroty głowy.
Kometa błysnęła nocna,
gazeta nadbiegła dzienna.
O wiosno, wiosno miłosna!
Nie, nie miłosna. Wojenna!
Pełnia nadeszła wiosenna
i snów ze sobą naniosła.
O wiosno, wiosno wojenna!
Nie, nie wojenna. Miłosna!
Czytam codziennie dodatki,
wnioski z dodatków snuję,
obrywam na kwiatkach płatki:
kocha... lubi... szanuje...
Brzemienna! Wróżebna! Wiosno
inna od innych wiosen!
Cokolwiek byś mi przyniosła,
wszystko przyjmę i zniosę.
Na maju, rozstaju stoję
u dróg rozdrożnych i sprzecznych,
gdy obie te drogi twoje
wiodą do spraw ostatecznych.
Tęsknota nadciąga chmurą,
wieści przez radio płyną.
Czy pójdę, czy pójdę górą,
czy pójdę — doliną?