Посестри. Часопис №163 / FPV

Спершу в дитинстві у нас з Володею з’явилися восьмибітки,

приставки Денді та кілька касет з Маріо, Mortal Kombat і танками, – 

здається один телевізор у нього вдома ми таки спалили 

внаслідок тривалих ігор – не хочу уявляти, якби це був мій телевізор.

Десь у п’ятому класі у мене з’явився перший комп’ютер 

з системним блоком заввишки з кухонний стіл, 

з Windows 98 та Need for Speed ​​II.

Десь у сьомому класі мій тато зібрав відкладені гроші,

взяв кредит і викупив єдиний комп’ютерний клуб у Ланівцях.

Так я став сином власника комп’ютерного клубу,

а отже окрім безлімітного доступу до ігор,

у мене були ще привілейовані обов’язки нічного адміністратора

в акціях, де дванадцять годин коштували десять гривень.

Десь із завершенням мого шкільного періоду

закінчилася епопея комп’ютерного клубу в нашому місті,

а в мого батька не закінчилася оплата чергового кредиту.

Проте несвідома ігроманія залишилася зі мною до сьогодні.

І коли в двадцять другому, перед першими FPV-курсами,

в анкеті окрім особистих, аеродинамічних та загальновійськових,

виникло питання про досвід гри в комп’ютерні ігри,

позаяк на нас чекало окрім теорії та практичних польотів

сорок годин теоретичних нальотів на симуляторі LiftOff,

у відповідь замість обрати Так або Ні,

я вирішив написати цей текст.