Посестри. Часопис №161 / «коли ти увечері набрякаєш страхом...»

коли ти увечері набрякаєш страхом, і

ще чимсь чого навіть описувати не хочеться

ніби в грудях у тебе хтось напинає і напинає парасольку

без тканини на залізних лапах

ти кажеш собі знову і знову

(і знову) – це просто спека

це просто спека пустелі або субтропіка

яка не минає надвечір

 

але ці слова не заспокоюють, і тоді ти шукаєш

інших – он чуєш Іван Павло ІІ

каже тобі – не бійся

не бійся Вторує йому Господь

(дієслово з великоі букви)

 

та навіть твій вентилятор каже те саме

навіть всратий вентилятор знає що не можна боятися

 

і тільки коли вибиває електрику

погасають усі екрани і настає справжня темрява

ти опиняєшся із пустелею віч-на-віч

і вона каже:

 

та бійся собі скільки завгодно

можеш навіть порюмсати

 

я сховаю тебе щоб ніхто не побачив