14.07.2022

Посестри. Часопис №16 / Вдалий час для файн-арту. Два патріотичні виставкові проєкти Спілки художників України (Київ)

23 червня 2022 року у київському Будинку художника відбулося відкриття одразу двох всеукраїнських культурно-мистецьких проєктів: «Нескорена Україна» та «Маріуполь — душа України». В них взяли участь члени Національної спілки художників України, що перебували у Києві принаймні під час формування експозиції. Або ж протягом усього часу російської агресії.

Здається, зали виставкового простору Будинку художників іще дослівно ніколи не бачили такої кількості відвідувачів. Людей було несамовито багато, — і багато хто з відвідувачів не змінював задля відкриття військову форму на цивільний одяг. Що в перспективі, зокрема, суттєво видозмінить суто радянський міт про митців як про людей, що не мають стосунку до надто приземлених матерій.

Що стосується кількості та якості робіт, то, з огляду на те, що на виставці були представлені близько 260 творів 170 художників, — осягнути всю експозицію і фахівцям, і відвідувачам було б щонайменше складно. Тож трохи узагальню на основі побаченого.

Сподіватися цілісності концепції у групових виставках зазвичай марно, — але тут вона, що прикметно, була, і то досить помітна. Способи, в які собі уявляють патріотизм сучасні митці, умовно поділяються на три частини: агресивний спротив; замислені, часто метафоричні спостереження за тим, що відбувається; ескапізм. Власне, так само поділяються реакції мирних жителів на військові дії: одні рушають на фронт, інші спостерігають за подіями, залишаючись на своїх, визначених долею та особистим вибором, місцях, треті обирають долю біженців, інші йдуть в ескапізм.

До першої категорії належать плакати та картини, що в той чи той спосіб випліскували у своїх творах гнів на вчинки в Україні росіян загалом та путіна зокрема. Токсичні вчинки часто провокують токсичні реакції, — але жоден психолог не став би заперечувати право творців висловити кілька проклять на адресу загарбників. До них належать також образи відвертого страждання, що їх уособлюють, наприклад, закривавлені чи згорнуті в клубочок жіночі тіла.

До другої категорії відносяться численні краєвиди — донедавна рівні, радісні чи меланхолійні, одноманітні, медитативно-спокійні. Проте тепер їхній рівномірний ритм позначено слідами вибухів або численними протитанковими їжаками. Якщо йдеться про краєвиди, в яких свідомо немає жодного предмету, що асоціюється з війною, — в них обов'язково зображено важке небо напередодні грози, просякнуте тривожним очікуванням нещастя. Це можуть бути натюрморти, — що, як завжди, своєю метафоричністю найточніше формулюють відповідь на питання часу: кетяги калини, засипані тонким шаром снігу, схоплені кригою; налякане сімейство котів, яке намагається сховатись між вазами із весняними квітами; ікона понад столом із гарно розставленими, вишуканими предметами, де Богоматір, проте, затуляє обличчя руками.

Заслуговує на увагу також реакція художників-постмодерністів: морська хвиля, що злизує розкидані узбережжям модні журнали, чи стадо тиранозаврів, яке біжить навскіс колгоспним полем, пояснюють точку зору митця не менш влучно, ніж докладне кількагодинне інтерв'ю.

Врешті, ескапісти виставили абстракції чи натюрморти, в яких немає ні духу, ні символіки війни. І це зовсім не означає, що саме ці митці весь час перебули в евакуації: досить часто все було якраз навпаки. Принаймні двоє моїх знайомих митців, — Олександра Бахіна та Віктор Медведєв — близько місця прожили в окупації, неподалік Бородянки та в Ірпіні, відповідно. І саме їхні твори на цій виставці вирізняли особлива ніжність та спокій. Бажання уникнути обтяжливих спогадів природне насамперед тоді, коли цих спогадів забагато.

Із суто мистецтвознавчої точки зору хочу зауважити, що українські митці за цей час природним чином сформували нове бачення парадних портретів. Видатні державні діячі, академіки та доктори наук, численні представники царини амбітності та красномовства, — в деяких випадках добре розуміючи, як сильно себе це красномовство та ці амбіції скомпрометували, зокрема різницею між деклараціями та вчинками — поступились місцем цілковито іншому типу героїв нашого часу. Це середнього віку чи зовсім молоді люди, — добровольці або військові, у військовій формі, часто — на тлі краєвиду чи, наприклад, танка. Мені ця форма вдячності здається цілком природною, — тому що саме герої заслуговують на парадні портрети; тому що героями в Україні зараз справді вважають тих, хто ризикує життям, захищаючи співвітчизників від ворогів.

Монументальні живописні полотна і «наївна» станкова графіка, станкова ж скульптура і кераміка, акрил та акварель, олійні фарби і бронза — кожен із митців, які висловились із приводу війни росії проти України, слідкував за тим, щоби художній вислів був щирим, точним і професійним. Реакцій на те, що відбувається, — безліч: митці мало придатні до того, аби перетворитися на масу, здатну рівнятися на якийсь один голос.

Існує ще один нюанс, про який варто замислитись уже тепер. Багато хто відводить мистецтву загалом та візуальному ряду зокрема важливу функцію у лікуванні посттравматичного розладу. Припустімо, що перетворені на живопис криваві скріншоти з лінії фронту, з місць, де мирне населення сильно постраждало  — поступово виходитимуть із моди. Психологічна адаптація у мирний триб життя колишніх фронтовиків, наприклад, поранених на фронті, чи людей, які пережили окупацію, піддалися насильству, втратили близьких чи житло під час війни, — вимагає цілковито нейтральних тем для розмови. Елементарна делікатність натякає, що говорити про страхіття війни, унаочнюючи їх крупним планом, щонайменше безсердечно щодо людей, котрі стикнулись з цими страхіттями упритул. Особливо коли від посттравматичного розладу в наближчій перспективі доведеться лікувати ледь не всіх мешканців країни.

Під час відкриття виставки виступали музиканти, було видно, як люди скучили — іще за ковідних часів — за спілкуванням; за радістю присутності серед собі подібних; за можливістю переконатися в тому, що така форма буття, як відкриття художніх виставок, і тепер має право на існування.

Навіть мусить існувати, — всупереч будь-яким спробам ворогів нав'язати всім нам вивчену безпорадність. Тому, коли прямої загрози окупації немає, принаймні у столиці наразі працюють ледь не всі музеї та виставкові зали; митці продовжують працювати, і деякі з мистецьких аукціонів, — наприклад, ті, що їх організовує в колаборації з митцями волонтер Сергій Притула, — негайно записуються до художньої історії України як неймовірно, приголомшливо успішні.

Осібно — і дуже детально — в експозиції представлені твори маріупольської секції Спілки художників. Мирний краєвид, написаний художником-реалістом задовго до війни, зараз виглядає на суміш in memoriam із молитвою за мир. Принаймні завдяки цим творам ми знатимемо, як саме звучала атмосфера цього міста, коли прийде час його відновлювати. Мені здається, що варшавський рецепт — дослівне відтворення, точна реконструкція кожного зруйнованого будинку — у випадку Маріуполя був би цілком виправданий.

Візуального ряду лише цієї виставки стало б на дисертацію, присвячену патріотизму в розумінні сучасних українських художників. Митці, котрим пощастило відволіктись від клопотів воєнного часу, я впевнена, повернувшись до своїх майстерень, працюють ще більш натхненно і наполегливо: над створенням образу мирного життя. Над прикликанням миру до України. Врешті, над нагадуваннями про те, що певні речі українці не пробачать і не забудуть ніколи — насамперед тим, хто перед ними завинив. Тому що певні факти потребують тяглих у часі коментарів — і саме таким чином, як свідчить, наприклад, світовий досвід рефлексії з приводу Голокосту, можна запобігти майбутньому злу: повторенням вже напрочуд добре вивчених уроків, що їх історія товкмачить багатократно всім, хто з тих чи тих причин схильний до непам'яті.

 

Виставка, яка складається з двох виставкових проєктів, працюватиме щодня, окрім вівторка, у Будинку художника (м. Київ, Львівська площа, буд. 1-5) від 12.00 до 18.00, до 17 липня 2022 року включно, з поправками на вимоги військової адміністрації.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Пінчевська Д. Вдалий час для файн-арту. Два патріотичні виставкові проєкти Спілки художників України (Київ) // Посестри. Часопис. 2022. № 16

Примітки

    Пов'язані статті

    Loading...