Посестри. Часопис №16 / «Колеса глухо стукотять…»

Пам’яті М. К. Зерова

 

Колеса глухо стукотять,

мов хвиля об паром,

стрічай, товаришу Хароне,

з лихом і з добром.

Колеса б’ють, колеса б’ють,

кудись торують путь.

Уже. Додому не вернуть,

додому не вернуть.

Колеса глухо стукотять,

колеса стукотять

в христа, в вождя, в усіх божат

і в мать і перемать.

Москва, гора Ведмежа, Кем

і Попів острів — шлях

за ґратами, за вартами.

розбухлий на сльозах.

І знову В’ятка, Котлас, Усть-

Вим, далі — до Чиб’ю.

Рад-соц-конц-таборів союз,

котрий Господь забув,

диявол теж забув.

Тепер тут править інший бог:

марксист, расист і людожер —

один — за трьох.

Москва — Чиб’ю, Москва — Чиб’ю,

печорський концентрак

споруджує нову добу

на крові і кістках.