Посестри. Часопис №157 / Джерело

Із криниці береш крижану діамантову воду

Зеленою доброю кухвою глиняною.

Небо у ній розтопило просвітлену літню погоду,

Тонучи у глибинах хмариною біло-лляною.

 

Тепло потилиці в сонці, ляга благодать розлого,

Зимно долоням пірнати в джерельні глибини,

Жар золотий поволі іде польовою дорогою

І виливається буйно на квіти люпину.

 

З тої зеленої кухви, з кухви із глини,

П’єш ти воду залізну, холодну дуже.

Хвиля теплого духу йде від квітів люпину,

Ти вдихаєш повітря – і очі мружиш.