Посестри. Часопис №152 / тінь в озері

я знову бачу це місце, відвернувшись: кропива

на стежках, всипаних червоною рінню,

твоя тінь, як дрижання скляної райдужки в озері.

така історія – жінка могла би постати

з мигтіння риб і блискавок, адже це бог

її виколисав і вишмагав,

і смерть – могла бути мовчанням після миті розставання,

а була ж такою розлогою, закоріненою.

нічого давнішого я не знаю.

не пам’ятаю. боюся,

що чекаєш там – схилюся,

і щось випаде з мене мертве