Посестри. Часопис №161 / Озерний край

Стид, ці каламутні озерні води,

вузькі слова, передані пошепки

з вуст на кармін скрижанілих губ.

прості жінки – які читають край подушки

Біблію, які родять під час сінокосу

примітивних дочок, які з чистою душею

гублять ембріони на картоплинні

– вони носять у собі каганець.

під вигорілими на сонці віями

і несміливою усмішкою носять вони ще й страх

– кошлатого звіра, який натерпівся голоду.

не знаю, як воно там у тебе, одначе тут

це вони малюють сліди і мітять дорогу,

що веде значно глибше. стид, мовчазний повірник,

горне їхні нічні здавлені згуки, відступництва,

спроби покинути, всякі прояви

різних переступів. сільський краєвид.