Посестри. Часопис №151 / «Ослінчик візьме, компоту, в пригорщу аличу...»
Ослінчик візьме, компоту, в пригорщу аличу
І підпирає мужицькими плечима старий пліт.
Дідові рідко було до сміху, рідко до плачу,
Аж тепер на старості оглянувся дід на світ.
Хтось кивне йому «добрий вечір» і далі йде,
Аж поки не стане цяткою десь у кінці вулиці.
Дід не зводить свій погляд із пишних дерев,
Що гіллям одне до одного туляться-туляться.
Ненатулився за вік. Ненагорнувся. Одинак.
Горне ціп'ятко, гладить кота, обіймає собаку,
Цьомає морду кролячу, як той розпашілий юнак,
Старий же, як світ, а любові спраглий однаково.
Дивиться в небо: хмарка на хмару не схожа!
До сонця кривиться, ловить носом проміння.
Добрий вечір, діду, – гукає звіддаля перехожий.
Старий усміхається, є ще в старого жевріння.
Ходи-но сюди, – каже, – покажу тобі пташку!
І той чоловік перехожий йде, старий бо кличе.
Вдає, що не бачив таку пернату, йому не важко,
А дідові радість. А дідові усмішка на обличчі.
Перехожий піде, а дід спомина, як звався.
Згадує-згадує, ну звучало ж ім'я в розмові!
Махне рукою, дідько з ім'ям, важливіший спогад зостався
– Кілька хвилин уваги. Кілька хвилин любові.