Посестри. Часопис №67 / Вушко

Я не знаю, хто той, або та, або яка різниця. 
Я нишком перешиваю ґудзик на вечора чорній спідниці.
Ті, хто поруч посадили нас – висотують золоту
стяжку місяця вище. 
У цьому підвалі, де безліч картин, оправлені в стіни,
мабуть, галерея – холодні лоби підставляє до стелі каміння. 
І галас розмов, і келихів дзвін.
У вушко вправляю не нитку –
чиєсь вже сріблясте місцями волосся