Посестри. Часопис №148 / Марина Препотенська: Українське кафе-філо в Парижі включене в загальнофранцузьку програму «Ночі філософії», запроваджену ЮНЕСКО

Марина Препотенська – киянка, котра від початку війни живе в столиці Франції, докторка філософських наук, поетка, журналістка, авторка прози, а також засновниця й ведуча першого країнського філософського кафе в Парижі. Якось після чергового засідання кафе-філо одна із учасниць-француженок зворушливо зізналася: «Я була самотньою. Але тепер я не самотня, я – з українцями».

Олена Олійник: Пані Марино, звідки виникла ідеяукраїнського філософського кафе в Парижі?

Марина Препотенська: Я давно захоплююся філософським праксисом і публічною філософією, ще до війни часто відвідувала Париж зі своїми науковими й творчими проєктами. Років десять тому вперше потрапила на засідання паризького кафе-філо та почала проводити подібні заходи в Україні. Після початку повномасштабної війни приїхала у Париж не тільки в статусі біженки, а й у статусі запрошеної професорки-дослідниці Сорбони, тож так склалися обставини, що можна було втілити проєкт вже від імені українців у столиці Франції.

Загалом ідея Lecafé philosophique(філософське кафе) зародилася саме у Франції завдяки філософу Марку Соте, який вперше запровадив неакадемічне, публічне філософування для всіх зацікавлених городян. Місцем його зібрань на багато років поспіль стало «LeCafé des Phares» на площі Бастиліїв Парижі. Згодом інші любителі філософії підхопили ідею, і наразі тільки в Парижі є десятки кафе-філо. Вони існують також у інших містах Франції та світу. Мені  довелося побувати, зокрема, у Штутгарті у квартирі-музеї Гегеля, де в красивому підвальному приміщенні здавна збирається місцеве кафе-філо. Подібні заклади успішно працюють на інших континентах – у США, в Індії, в Японії тощо. Передвісниками філософських кафе протягом століть були чисельні літературно-мистецькі салони, переважно в Парижі.

Ол. Ол.: Чому, на вашу думку, кафе-філо такі популярні?

М. П.: Тому що всі ми – вічні діти у школі життя, де кожен засвоює свої «уроки» та періодично бажає обговорювати їх із іншими, себто – пофілософствувати. Зрештою, більшість життєвих питань зводиться до пошуку сенсу подій та сенсу життя взагалі, тож людина прагне знайти якісь раціональні моделі, концентровану мудрість, підказки на своєму шляху. І тут буває замало психології, яка зазвичай працює із травмами минулого. Універсальні життєві орієнтири надає філософія, чи принаймні вона запалює світоглядні вогні в темряві часів. Недарма ще Цицерон називав філософію «медициною для душі». Досвід кафе-філо доводить цю прадавню істину. Деякі українці Парижа, котрі стали постійними учасниками наших заходів, кажуть, що знайшли важливу віддушину в буремному сьогоденні. А одна із учасниць-француженок зворушливо зізналася: «Я була самотньою. Але тепер я не самотня, я – з українцями». Отже, сподіваюся, наші зустрічі стали фактором інтелектуального й культурного єднання українців та французів, виявом солідарності.

Додам, що окремої уваги заслуговує комфортна неформальна атмосфера кафе та безпосередньо кава, що, як відомо, активує роботу мозку. Кава – незмінний атрибут наших зустрічей. Ну а дехто може замість неї замовити інший напій: головне, щоб це додавало ясності розуму та натхнення.

Ол. Ол.: Якщо філософія відіграє таку важливу роль у житті людини, то як вважаєте, вона має бути обов’язковою до вивчення?

М. П.: Поряд із абсолютно необхідним, на мою думку, академічним викладанням філософії в університетах, а то і в школах (як у Франції, зокрема) необхідно розвивати публічну філософію, відкриту для всіх охочих, налаштованих на діалог, на свободу думки й слова, як і ведеться в демократичному суспільстві.

Ол. Ол.: Як вам вдалося втілити свійпроєкт у Парижі, де, здавалося б, уже нікого нічим не здивуєш?

М. П.: Дуже цікаве запитання, бо воно виводить на парадокс: нас захоплює не тільки щось нове і дивне, а й те, що має давню гарну репутацію, викликає довіру. Оскільки кафе-філо – добре знайома традиція для паризької інтелігенції, люди залюбки приєдналися до проєкту, тим паче, знаючи, що це – франко-український захід, і засновники – українці. Не знаю, наскільки коректно прозвучить, але наприкінці однієї з перших зустрічей парижанин, котрий прийшов до нас, щиро дякуючи, вигукнув: «Українці, так ви ще й розумні!» Звісно, Європа відкриває нас, наш величезний духовний потенціал, культуру, науку, мистецтво. Шкода тільки, що такою страшною ціною… Отже, кафе-філо для мене – це певна місія, створення інтелектуального кластеру для українців та паризьких друзів, спосіб консолідації непересічних особистостей. Важливо, що, на відміну від суто паризької традиції, наші зустрічі, окрім презентації теми і дискусії, містять елементи ток-шоу та перформенсу: на них виступають поети, співаки, музиканти, експонуються картини чи фото, але все об’єднане конкретним сюжетом вечора.   

Ол. Ол.: Хто підтримав українське кафе-філо в столиці Франції?

М. П.: Насамперед проєкт підтримали мої давні паризькі подруги, які є українками за походженням, але вже десятки років живуть у Парижі. До творчого ядра проєкту також увійшли Ольга Лалажель – авторка прози й поетка, знавчиня східної філософії, вона стала співведучою і співавторкою наших зустрічей; Леся Тишковська – акторка, поетка, співачка та філософиня, Галина Костецька – паризька співачка і поетка. Беруть активну участь у зустрічах також поетки Тетяна Островська, Тетяна Добко, Анна Ланіна, викладачка Світлана Герега, художниця Альона Ковалеренко, музикантка і філософиня Юлія Симонтовська, фінансова аналітикиня Олена Кириченко, авторка й декламаторка поетичного блоку Ірина Вінник та багато інших. Засновниці проекту – жінки, це досить раритетно для подібних заходів. Проте щоб не склалося враження про гендерний дисбаланс, я назву чоловіків, котрі щиро підтримали проєкт і стали його бажаними учасниками: відомий французький філософ та письменник, провідний ведучий паризьких кафе-філо Жан-Жак Сарфаті; професор математики і фізики з Мелітополя Микола Данченко; знавець історії та професійний перекладач парижанин Даніель Штуль; поет Мартіаль Майнадьє; докторант Сорбони Антон Орел, який забезпечує технічний супровід вечора та завжди висловлює вельми оригінальні думки; актори театру «du Soleil». 

Ми завжди раді бачити на зустрічах представниць Союзу українок Франції під головуванням пані Надії Міхаль, нашої діаспори, лідерів франко-української Асоціації «Ukraine pour tous». Щиро вдячні паризьким ресторанам, які нас приймають, та неймовірно креативному кафе  «Le Shmilblick», де відбулася заключна зустріч минулого року. Приємно подією стало включення нашого кафе-філо у загально-французьку програму «Ночі філософії», запроваджену ЮНЕСКО, і участь керівників програми в одній із зустрічей.

Ол. Ол.: Кого ви зазвичай запрошуєте на свої зустрічі?

М. П.: Кафе-філо відкрите для всіх охочих. Афіші розміщую у соцмережах, на сторінці нашої групи, у деяких локаціях міста та, як правило, – на вітрині ресторану, де передбачається захід. Жодного іншого піарунемає. Загалом для кафе-філо підходить зала на 25-30 персон; ми не потребуємо масовості, адже кожний учасник повинен мати змогу висловитися.  

Ол.Ол.: Які теми вже прозвучали на ваших зібраннях?

М. П.: Ми почали зі стоїцизму, який переживає сьогодні нове народження і який недарма називають «філософією складних часів». Зіграло свою роль і те, що хоч назва стоїків пішла від поняття Στοά  (стоя – портик античної галереї), де збиралися філософи й поети, в нашій мові вочевидь перегукуються слова «стоїцизм» і «вистояти». Тож після презентації теми й усвідомлення актуальності провідних стоїчних принципів ми перейшли до обміну думками на тему «що допомагає духовно вистояти у випробуваннях нашого часу». У результаті дискусії винайшли чотири провідні стоїчні опори сьогодення: спілкування, допомогу іншим, природу і творчість.

Треба сказати, що кафе-філо відрізняється від філософських семінарів саме тим, що спільнота приходить до конкретного висновку, до такої ідеї, з якою більшість погоджується. Досить зворушливою була тема «Філософія самотності», де під час обговорення виникла контроверза: самотність – це свідомий вибір чи фатальний збіг обставин? На зібранні про українську філософію кордоцентризму (розуміння дійсності не стільки розумом, скільки «серцем» – емоціями, почуттями), було приємно бачити, як присутні французькі учасники конспектують нові для себе прізвища Сковороди, Юркевича, тези щодо філософії серця, ставлять уточнюючі запитання. Лірично й водночас досить глибоко, спільно з Літературним українським клубом Парижа, ми обговорили тему «Філософія і поезія». Наступного разу розмірковували про жіночі архетипи й архетип українки, далі – про філософію міста тощо.   

Ол. Ол.: А ви помітили, які теми людям найбільш співзвучні?

М. П.: Складно визначити якусь домінанту. Мені здається, що кафе-філо загалом сполучає роботу розуму та душі, надає можливість певної сповідальності, і це чіпляє. Кожного разу ми говоримо й про війну… Сини та чоловіки деяких учасниць воюють на фронті в Україні, а дехто втратив і рідних, і домівки. Поділитися болем, знайти підтримку, зрештою, висловитися – це терапія. У нас в усіх травма війни назавжди, де б ми не були. Але, як кажуть французи, la vie continue – життя продовжується. Тож я впевнена, що об’єднувати людей та знаходити ментальну сродність між собою і з нашими європейськими друзями – актуально.

Ол.Ол.: Пані Марино, кожне засідання – це нова тема, творча програма, запрошення спікерів, підготовка візуальних матеріалів. Як готуєтеся до засідань, хто і що вас надихає?

М. П.: Цей процес на стадії підготовки для мене дещо містичний, схожий на поетичне натхнення. Не існує заздалегідь складеного тематичного плану і сценарію, ідея приходить, резонує – і вже потім набуває чіткої форми та послідовності. До того ж, іще з першої зустрічі ми завели традицію реєстрації, де кожний учасник може запропонувати наступну тему. Деякі ідеї взяті саме з пропозицій публіки, деякі ініціюю сама. Але кожна зустріч непередбачувана, бо розмова може піти в неочікуваний бік, і це дуже цікаво. Додам: враховуючи виступи поетів і музикантів, ми одразу почали проголошувати не «тему», а «сюжет», що французи перекладають інколи як intrigue (інтрига). Так, публічний інтерактив інтригує і, до речі, він двомовний: кожне кафе-філо транслюється українською та французькою.

Ол.Ол.: Що особисто вам дає ця діяльність – і які важливі теми плануєте обговорити на найближчих зустрічах?

М. П.: Я досить давно є публічною людиною. Двадцять років викладала в університетах, близько десяти – працювала як авторка й ведуча радіопрограм прямого ефіру, часто бувала на телебаченні, продовжую вести концертну діяльність. Кафе-філо якось природно увійшло в цю матрицю публічності. Що це мені дає?..  Це не тільки творча самореалізація і не лише продовження філософського дискурсу. Це – акт людського єднання, хоч би як пафосно це не звучало. Це відчуття однопланетності присутніх. На якийсь час ми всі долучаємося до вищих істин і стаємо мудрішими та більш оптимістичними навіть у такий трагічно-величний час, як сьогодні. І я щаслива, що, говорячи про українське, а точніше – про франко-українське кафе-філо в Парижі, вже можна казати МИ.  

Наступна тема притягнеться сама. «Далі буде…», як ми пишемо постфактум після кожної зустрічі. Сподіваюся, далі будуть і виїзні кафе-філо, вже випробувані у Кракові. Бо всюди, де є українці, кипить робота розуму й душі. Через наше спілкування, а, бува, й через жорсткі суперечки та хейтерство виявляється включеність у час, зростає солідарність із новаторським світом, зміцнюється ідентичність та віра. Віра в нашу перемогу, віра у перемогу добра над злом.