Посестри. Часопис №147 / Подорож літаком

Літак, немов змагун, бере розгін,
костричить кострубатий, гострий лоб,
як віл, вдаряє до повітря стін,
іде в повільний гін, пізніш в галоп.

 

Шалений вітер дме від дужих крил.
Нараз підстрибує, дере муслін
імли та пнеться стрімко в неба схил.

 

Відштовхуємо землю, наче м'яч.
Рев, гуркіт обіймає нас в кліщі.
Залізний круче, перестань, не кряч,
не вий! Ох, Боже, як тріщить, тріщить.

 

Колеса в хмарах, наче ноги в стрем'ю.
І вихилюся поза край над мряч,
аж серце випаде із рук на землю.