Посестри. Часопис №128 / Мати. Неприємна п’єса на дві дії з епілогом. Уривок

                                                                   Присвячується Мечиславу Шпакевичу

ДІЯ ПЕРША

У першій дії всі абсолютно трупно-бліді, без тіні кольору. Вуста чорні, рум’яна чорнуваті. Одяг і прикраси – тільки і винятково – в чорно-білих тонах. Єдине, що кольорове, – це плетиво з пряжі, яке робить Мати: кольори можуть бути сині, рожеві, жовті і яскраво-помаранчеві. Якщо з’являються кольори, то буде додаткове роз’яснення. У сцені зображено вітальню, поєднану з їдальнею. Обстановка досить убога. Цератова канапа біля стіни прямо навпроти. Поруч із канапою – стіл, накритий скатертиною з візерунком. За столом сидить Мати, сама, і плете з блакитних, рожевих, жовтих і яскраво-помаранчевих ниток. Вікно ліворуч, двері праворуч.

МАТИ на мить відкладає плетіння і дивиться перед собою. Повільно, ядовито (1)[1] Мерзенний упир. Весь у свого батька. Може, я несправедлива до них обох, може, це я винна в тому, що він такий? Чим я заслужила на інше життя, ніж те, яке маю? Хіба я зробила щось надзвичайне? Нічого, нічого... Я – звичайна квочка і нічого більше. Але за що, за що я повинна знову так страждати? О Боже! Моє життя минає, як жахливий сон, поруч із моїм іншим, справжнім існуванням, яке померло. Я мушу все усвідомити. Можливо, це дасть мені сили витримати ще гірші речі, які чекають на мене.

 Раптом починає диким голосом вити пісню

Колись я була молода і вродлива

Мала душу і мала тіло.

Усього було мені замало.

Втратила все, що колись здобувала!

Як шкода!

Як мені шкода!

(рахує) Борг у букініста – 150, за книжки з бібліотеки – 50, за кімнату – 200. І все це заради так званої освіти. Коли я на все це зароблю цим плетінням? Ідіот! Дурень! Невдаха! Краще б він зайнявся якоюсь кориснішою справою! Він ніколи нічого корисного не напише. А я? Я малювала, мала надзвичайний талант до музики, писала зовсім непогані новели... Те, що я кажу, це не якийсь ментальний ексгібіціонізм – тут нікого немає – абсолютно. Ах, ця вічна самотність. І жодного слова розради.

ГОЛОС

Ха! Ха! Ха! Ха!

Мати не звертає уваги на голос

МАТИ

Не знаю, чому мені пригадався його сміх. У Леона схожий сміх, тільки гірший. Що в того було відкритим злочином, то в цього – маленька підлість, щось огидне, розтоптане блискучим черевиком – лише хвостик видно, але для мене цього досить... Ох, який він нещасний, мій син! Чому я його змалечку горілкою не поїла? Був би він принаймні таким маленьким, як ті японські собачки, що жлуктають горілку змалечку – не був би таким... огидним дорослим нікчемою. Як карлика, недоумка я могла б його просто любити. Я, баронеса фон Оброкк, зовсім звиродніла. Але Юзя теж звиродніла. Може, це брехня з цим «Оброкками» з двома «к», може, ми звичайнісінькі «Оброки», з маленької літери «о»? A кажуть, що хороша порода не вироджується навіть у найгірших умовах (знову виє).

Наді мною звисає жахливая маска,

Диявол без тіла тягне мене в гріх,

Все пожадання тріщить і брязка.

Мала коханців, кохала усіх.

Зізнатися йому чи ні? (заходить Дорота) (2)

Моя Дорото, прошу, постав макарони на холодній воді, по-італійськи, як панич любить. Як добре бути матір’ю і догоджати своєму синочкові. Чи не так?

ДОРОТА

Слухаю вас, ваша світлосте. Я теж була матір’ю. Але я щасливіша – мій син загинув на війні.

МАТИ (2)

Геть! Геть! До макаронів! Я врятувала свого сина від війни, бо він мусить врятувати все людство. Він великий мислитель, але водночас такий слабкий. Такі люди не можуть гинути! Має бути спеціальна комісія...

ДОРОТА перебиває її

Ваша світлість знову забагато випила, та ще й на голодний шлунок! Чи не могли ви, ваша світлосте, дотерпіти хоча б до вечері?

МАТИ (1)

Ах...

Розчаровано махає рукою.

ДОРОТА

Я нічого не кажу проти панича. Але іноді краще мати добру пам’ять про сина, ніж мати його живим і здоровим, але не таким, яким би ти хотіла його бачити. Чи я знаю, яким би був мій Фердек зараз – при всьому тому сьогоднішньому жахітті? Забіяка був жахливий, а так я принаймні знаю, що він – герой, і вистачить…

МАТИ (2) благально

Моя Дорото хіба ти не бачиш, хіба не відчуваєш, що я втомлююся, страшенно втомлююся. Я більше не можу працювати, а він… він постійно зайнятий і настільки понад усім, що я не можу нагадати йому, що я більше не можу... з цим плетивом… О, Боже! Весь будинок... Ох, мої очі... Я вже сліпну, лікар заборонив мені плести до кінця життя... Ах, Дорото, Дорото...

ДОРОТА

Бо треба було його бити, поки був малий. Тепер, у наші важкі часи, він так забрешеться, так вибреше все із самої середини, оббреше і себе і рідну маму, так вбрешеться і в себе, і в інших, що ніхто, ніяка сила не зможе відбрехати. Мусить добрехатися до самого кінця. A дехто ще забрешеться на ніц – і таке буває.

ГОЛОС

Так само, як і я. Але я був послідовним – я не боявся зашморга

Співає

А пам’ять про Венґожевського серед злочинців священна,

І кожен малолітній злочинець тільки про Венґожевського мріє.

МАТИ (2)

Знову пригадався мій чоловік. Це був жахливий шлюб. І Бог покарав мене за це. Бог не любить зради. Чи ти знаєш, Дорото, що мій чоловік помер на шибениці в Кастель-дель-Ассукар, у Бразилії, як річковий розбійник. Він здійснював надзвичайно ризиковані вилазки... але це неважливо. Єдине, за що треба віддати йому належне: у нього був чудовий баритон, він був хоробрий і вродливий, мав фантазію. І перш за все, у нього ніколи не було докорів сумління. Він був справжнім лицарем фортуни – unvraichevalierdefortune[2].

ДОРОТА

Ну, то я йду на кухню, бо потім вашій світлості буде соромно за те, що ваша світлість була занадто відвертою. Тільки одне: чи не перестане ваша світлість так пити?

МАТИ (2)

Ні, я буду пити – це єдине, що мені залишилося. Але він цього не знає. Вживаю також морфій, але відносно рідко. Це відсоток від заробітку, який я взяла на себе. Це останнє, що я розповідаю Дороті в найсуворішому секреті. І насправді, десь на дні, мене захоплює це життя без жодного сенсу – ця безмежна жертовність у цій бездонній банальності, яку я так люблю без міри. Люблю кожен куточок, кожну порошинку, кожну ниточку. Я люблю себе в ньому, моя Дорото. Я ганяюся за собою, як за власною молодшою сестрою серед клумб резеди і геліотропа – це не нормальна любов до світу – це жахливий перевернутий егоїзм. Він теж його має, але не відкидає. В глибині душі він ненавидить усе, і мене теж. Я відгодувала його, бо він хотів померти з голоду, бідолашка. До семи років він був худий, як тичка. А шия в нього була така (показує рукою, роблячи кільце великим і вказівним пальцями). Я люблю себе в ньому, а може, навіть більше, бо він таке маленьке поросятко – мені його так жаль, що серце розривається. Це протиріччя почуттів надмірне, надлюдське. Він відчуває те ж саме – я його знаю. А гірше суперечностей у почуттях може бути тільки їхній тягар – те, як хтось над кимось буде тяжіти, і зігне його, і, врешті, розчавить. Це його біль – мого сина. Я все це розумію, але нічим не можу полегшити, навпаки, мимоволі роблю все, щоб йому було ще важче. I знаю, що він не переживе моєї смерті. Чи це лише здається? Може, нічого того ця звиродніла дитина не відчуває і я даремно мучу себе? Але кому яке діло до цього? Бо вся його вченість – це просто дурня, чистісінька «казочка», як ти кажеш, Дорото. Цього ніхто не розуміє, і, здається, не розуміє він сам. Він такий нуль із невеликою часткою кмітливості... А може, це я його не розумію? Може, він великий мудрець? Боже милостивий! Як чудово влаштоване навіть найбідніше життя, як скрізь проглядається ця твоя турбота про власну славу!

Плаче

ДОРОТА

Ееее… ваша світлість сьогодні так зворушилася, як неземне створіння.

Дзвонить дзвінок, Дорота йде відчиняти двері. Заходить Леон

ЛЕОН

Що таке? Мамуся плаче? Знову нервовий напад? (Сідає поруч і обіймає її). Моя найдорожча, а я так сьогодні хотів, щоб моя матінка була абсолютно спокійною і нормальною, без жодних розчулень.

МАТИ хлипає, але опановує себе

Добре, добре, Леончику. Я скоро заспокоюся. Ти ж знаєш, що я все для тебе все, все... Якби не ти, я б не жила ані хвилини... Я вже не маю сили...

ЛЕОН

Так, так. Але навіщо тиснути на мене відразу з усією силою жертовності? Подумай, що б ти робила, якби не була моєю матір’ю, якби ти не мусила постійно плести, якби могла цілими днями робити все, що заманеться. Хіба ти не робила б те саме і з такою ж наполегливістю? Замість того, щоб плести на продаж, були б якісь ризи, панчохи для бідних – чи не знаю, що саме? Чи не так?

МАТИ

Правда, правда, мій найдорожчий. А тепер скажи мені, чому ти хотів, щоб я сьогодні була спокійна? Чи мені треба приготуватися до якихось поганих новин?

ЛЕОН

Гадаю, що ні. Ти ж знаєш, як жахливо розладнують мій розум всі ці так звані мої жінки. Я вирішив розірвати останні п’ять любовних зв’язків, які так дивно переплелися, і одружитися з кимось із зовсім іншої ментальної сфери. Венґожевський, син нереалізованого теслі і співачки, може дозволити собі певний мезальянс – хоча б психічний. На інший мезальянс мені важко було б піти. І навіть, якщо взяти до уваги так звану куделю, а не тільки меч[3], то, в крайньому разі, з точки зору Альманаху де Ґота[4] це ...

МАТИ

Леончику!

ЛЕОН

Та я пожартував. Не знаю, як там Оброки записані, мене це не хвилює...

МАТИ

Але ж справді... Шкода, що я продала ту гарну книжку, ще коли ти був маленький. Гордість предків...

ЛЕОН із іронією

Так, особливо мій батько шанований у цьому домі. Але все одно: думаю, ти не будеш створювати зайві клопоти. Нехай латунь поєднається зі сплавом латуні і золота. Вона чекає тут, у цій цукерні, ліворуч. Ну що, мамо?

МАТИ після короткої паузи

Ти огидний. А вона... Вона багата?

ЛЕОН із ваганням

Перш за все, ми всі – огидні, і ти теж, мамо. Ні, вона не багата. Насправді вона не має нічого. Вона дуже погано вихована, має жахливе суспільне становище і нічого не хоче робити. Вона навіть не в моєму смаку. Пам’ятаєш, що казав мій покійний дядько? «Ніколи не одружуйся зі своїм типом – кожна вродливіша дівчинка на вулиці віддалить тебе від твоєї дружини». Але Зося гарна, і хоч так не має бути, але мені шалено подобається. Мабуть, такі поєднання є найістотнішими.

МАТИ

І найнебезпечніші...

ЛЕОН

Е-е, не будемо говорити про такі небезпеки – є й гірші на горизонті. Крім того, вона страждає від цілковитої апатії – дивно як на таку первісну особу. А чудово я зібрав ці якості – чи не так? Вони окупляться в іншій сфері. Це ідеальна протиотрута від мого інтелектуального виснаження. Думаєш, я нічого не роблю? Я перевтомлений – доходжу до остаточних підсумків у своїй роботі. І моя наречена має одну перевагу: вона розуміє все, що я їй кажу чи читаю. Ми знайомі лише кілька днів, і я ще не встиг викласти їй свої фундаментальні ідеї.

МАТИ

Ну, от власне: це фундаментально – я тебе не розумію – звісно. Тож іще один тягар падає на мене. Невже ти не бачиш, що я вже вибиваюся з останніх сил...

ЛЕОН

Лише на рік, максимум – на два. Знаєш, мамо, що я маю ненормальну амбіцію щодо грошей. Єдине, що я не можу зробити, це одружитися на багатій. Я б тоді, за таких умов, порвав би з моєю дружиною через будь-яку дурницю.

МАТИ

Так, ти лише щодо мене не маєш таких амбіцій. Зі мною через будь-яку дурницю не порвеш.

ЛЕОН

Хіба ти не моя мама?

МАТИ

Часом я вже й сама не знаю, хто я: чи я мама для кухні, для в’язання, витирання пилу і зашивання білизни, але…

ЛЕОН

Ох, я так хотів уникнути цих неприємних розмов хоч одного вечора... Тут треба бути ангелом, щоб не розлютитися!

МАТИ

Для тебе це лише неприємна розмова, а для мене – все моє життя, тягар якого...

ЛЕОН

А, досить, їй-богу! Один-єдиний вечір спокою!!! (міркує)

Думаю, що вже за рік, може, через дев’ять місяців, я буду професором у власній школі, яку збираюся заснувати...

МАТИ

І так без докторського ступеня, без доцентури, а головне, без зв’язків? Чи ти часом не перебільшуєш, мій любий?

ЛЕОН

Знову мама хоче позбавити мене відваги, як тоді, з тим відкриттям логічного принципу всіх знань, а не тільки основ математики. І зараз вже Х людей пишуть про те ж і застосовують мій метод. А скільки схожих фактів було в моєму дитинстві.

МАТИ

Знаю – я все псую. І натомість за цю зневіру в усьому даю тобі лише убоге животіння. Але чи має це для тебе якесь значення?

ЛЕОН

Чи мама хотіла б, щоб я одразу став альфонсом чи шпигуном? Це професії, які не потребують підготовки і не виснажливі інтелектуально.

МАТИ

Чи не даремно ти говориш неприємні речі? Хіба не розумієш, що я хочу відкрити тобі очі на те, що є? Чи ти коли-небудь думав про те, чим ти будеш, коли мене раптом не стане?

ЛЕОН

Думав. І лише одна Зося може стримати мене від самогубства в цьому випадку. Бо ти одного не розумієш, що я справді тебе люблю, що я досі не уявляв свого життя без тебе. Навіть мої концепції...

МАТИ

Залиш на мить ці свої концепції. Тобі здається, що ти маєш почуття, але ти лише сентиментальний. При згадці про мою можливу смерть ти бачиш тільки одне: своє самогубство, яке все одно ніколи не здійсниш, бо ти, насправді, – боягуз.

ЛЕОН

Якщо це справді так, то це – твоя провина, бо ти мене таким виховала.

МАТИ

Ти був таким кволим... Ах, що я кажу. Як ми взагалі розмовляємо, адже це огидно.

ЛЕОН

Отож, ходимо по колу. Чи не краще відмовитися від цих розмов і сприймати життя таким, яким воно є?

МАТИ

Ну, так – тобто, висмоктувати з нещасної матері, поки вона не здохне, як оскаженіла худоба. Знаю, знаю – це те, що ти називаєш драматизацією. Логізація – драматизація. Ти логізуєш знання про людське майбутнє, я драматизую поняття про себе і про тебе.

ЛЕОН

І що залишається після такої розмови? Єдиний можливий висновок: щоб я залишив свою найважливішу роботу і почав заробляти гроші в абсолютно бездумний спосіб.

МАТИ

Ах, Леончику, невже ти думаєш, що я справді така, як зараз, коли розмовляю з тобою?

ЛЕОН обіймає її

Знаю, все знаю – я не така свиня, як ти думаєш. І все буде добре, як і раніше!

МАТИ

Я хочу лише одного: щоб ти не обманювався щодо себе. Можливо, я не розумію цієї твоєї праці, але я в неї не вірю. Ти зовсім не знаєш життя. Я, наче панцир, захищаю тебе від нього. І боюся, що ти не доживеш до того моменту, коли зрозумієш, що все твоє життя – це я і ніхто, і ніщо більше.

ЛЕОН

Ти думаєш, я цього не знаю? Ось тому я й говорив про самогубство.

МАТИ

Якби ти це знав, то не тільки б не говорив мені про самогубство – ти б навіть не подумав про це.

ЛЕОН

Так, і тоді б я не почув від тебе жахливої правди, що я боягуз – наскільки це взагалі правда.

МАТИ

Ні, ти залізеш на якусь вершину, може, навіть дуель влаштуєш, аби тільки змусити мене переживати, але це не те, не те...

ЛЕОН

Знаю: я не маю сміливості піти в робітники чи в поштові клерки – в цьому вся суть. Ось такі наші розмови – вони навіть не трагічні у своїй відвертості. Чи не краще покликати Зосю?

МАТИ

Я так боюся, так, страшенно боюся, що мені доведеться її зненавидіти.

ЛЕОН

Я боюся іншого: що ти перестанеш мене визнавати і навіть любити, коли познайомишся з нею ближче. Якщо не брати до уваги її лінь і жорстокість, вона – чудова істота. Зараз її приведу.

Виходить

МАТИ до себе

Боже праведний! Знову те саме. Присягалася собі, що більше ніколи такого всякого не буду йому казати… і нічого: мусила, мусила... О, муки жахливих вчинків, вимушених ізсередини! Вчинків, перед якими вся наша дурна, квазілюдська оболонка корчиться від жаху, жалюгідна маска на цьому бидлячому маскараді, яким є суспільне життя, починаючи з часів Французької революції. А він має рацію – цей бидляк.

Заходить Дорота і накриває на стіл

Де все те моє виховання, де вся моя квазіаристократична витонченість? Та, все ж, треба зібратися до останнього бою і знову стати собою.

Іншим тоном

Моя Дорото, будь ласка, дай мені мій чорний чепчик.

Дорота подає. Мати крутиться перед дзеркалом праворуч від неї. Дзвінок. Мати мляво сідає. Дорота йде відчиняти. Заходять Софія і Леон.

ЛЕОН

Мамусю, це – моя наречена, пані Софія Плейтус – єдина жінка, яку без внутрішнього дисонансу ми можемо прийняти в наш дім.

Дорота накриває далі

МАТИ

До мого дому. (Встає) Доброго вечора пані. (Софі хоче поцілувати їй руку) О, не треба; наші стосунки налагодяться самі собою – без примусу.

ЛЕОН

Моя мати іноді любить показувати себе гіршою, ніж вона є насправді. Не зважайте на це, панно Софіє. Відтепер ви, разом із вашим батьком, будете харчуватися у нас

До матері

Батько панни – колишній тесля, як і мій батько.

МАТИ

Леончику, твій батько також був співаком. (До Софії) Оскільки ви збираєтеся харчуватися з усією сім’єю у нас, то краще вам відразу дізнатися всю правду.

ЛЕОН

Тільки давайте не будемо розводити драми а-ля Ібсен, з так званою трагедією професії, а також із недоліками цих професій. Нехай це вже буде трагедія холодних супів і вивареного з соків м’яса а-ля Стріндберґ.

МАТИ

Так ти принижуєш цінність усього. Так само робиш із Ібсеном і Стріндберґом, як і зі мною. Що може бути геніальнішим за «Примарну сонату» Авґуста Стріндберґа? Але не про це. Ну, моя Зосю – зрештою, чи можу я тебе так називати?

СОФІЯ сором’язливо

Ми з паном Леоном досі на «ви», як Пан і Пані. Ми заручилися пів години тому.

ЛЕОН недбало

Дурниці – перед нами ціла вічність. З цієї миті переходимо на «Ти»...

МАТИ до Леона

Не будь грубим. Справа не у формі. (до Софії) Ви кохаєте одне одного?

Пауза. Дорота тихо виходить

Ні? А це те саме, що й по відношенню до мене. Він не любить мене – він нікого не любить. Він тільки каже, що прив’язаний до своїх ідей, але й це не факт.

СОФІЯ

А Ви його любите?

Важка пауза.

МАТИ глухо

Я не знаю. Знаю одне: якби він помер, я б не змогла...

ЛЕОН

Навіщо ці великі слова і великі проблеми? Буря у відрі з помиями.

МАТИ

Ти неввічливий. Як не соромно перед пані?

ЛЕОН

Ай, мені вже все це набридло. Є речі в сто разів важливіші, ніж те, чи ми кохаємо одне одного, чи ні. Життя можна творити, не вирішуючи цих, здавалося б, великих міщанських питань...

Усі троє сідають

МАТИ

І, все ж таки, матеріально...

ЛЕОН

Чи не могли б ми залишитися в чисто ментальній сфері?

МАТИ

Ні, ні, це все переплітається в одне ціле. Холодний суп і підмітання кімнати – тепер я маю служницю, але мої очі...

ЛЕОН зривається на крик

Господи! Я божеволію!

МАТИ

Я думаю – це дуже характерно.

СОФІЯ підводиться і кладе руку на голову Леона

Заспокойся, Леончику.

Леон розслабляється і сідає. Софія теж сідає

ЛЕОН

Так, ми дійшли до того, що вже не знаємо, чи кохаємо одне одного, чи ні, якщо вже не можемо жити одне без одного. Чи може бути щось гірше? І скажу тобі відверто: вона каже, що я упир. Тепер у нас є другий упир – Зося, і третій – її батько; дайте ще упирів, які потрібні для мого існування, бо я виправдовую ваше існування.

СОФІЯ

Ось цього я вже не розумію. Не гнівайся, Леончику.

МАТИ

Це просто жах, що він говорить.

ЛЕОН

Зовсім ні. Мені одному прийшла в голову геніальна ідея. Ви що, не знаєте? Я міг би бути митцем у трьох видах мистецтва: я грав, малював і писав. А ще я міг би бути простим реалістичним ремісником у тих самих ремеслах: реалістичним живописцем, копіювальником неперевершеної натури, модним музичним шукачем нових гострих відчуттів для істеричних жінок і письменником – тобто таким паном, який може описати все, що можна, і я міг би мати гроші. Я також міг би бути справжнім митцем у тих сферах, тобто тим, хто створює формальні концепції, навіть ціною деформації. Я міг би бути визнаним або ні – це вже інша справа, але я міг би також бути блазнем, який спекулює на занепаді мистецтва взагалі, шакалом, що злизує недоїдки з чужих полумисків, і цим я б уже точно заробив гроші – я не хотів цього. Мої амбіції сягають далі, ніж усе це.

МАТИ

Ти завжди був дилетантом, а у дилетанта не може бути справжніх амбіцій.

ЛЕОН

Ти помиляєшся, мамо, сьогодні бути дилетантом означає більше – іноді, я кажу, – ніж бути фахівцем, який ходить у мантії і з зав’язаними очима. Сьогодні вже є фахівці в мистецтві, не тільки в науці, але генія рівня Леонардо да Вінчі немає і не може бути. Винне в тому розростання всіх цих сфер, нездатність осягнути ціле. Але, окрім цього, потьмяніла сама сила індивідуальності як такої, і нам не тільки здається, що це суперечить сьогоднішньому розвитку суспільства. А знаєте, де ще можна бути хорошим дилетантом?! В історії, та уроках, які з неї можна взяти на майбутнє. Ви скажете, що я на цьому виграю в своїх очах, що я штучно себе вивищую. Згоден: моє життя одне-єдине, як і будь-яке інше, його проживаю я, а не хтось інший чи колектив...

СОФІЯ

Ти говориш нісенітниці, Леончику, це – прописні істини.

ЛЕОН

Стривай, це тобі тільки так здається. Основи логіки також можуть неспеціалістам здаватися якоюсь безглуздою нісенітницею, яка з наполегливістю повторює, що А дорівнює А. Я не кочуся інертно по лінії найменшого опору – я намагаюся прожити своє життя на цьому найвищому рівні, даному мені долею, яку я маю реалізувати. Зрештою, хтось мусив пожертвувати собою, щоб робити те, що роблю я – так само, як Юда мусив пожертвувати собою, щоб продати Христа – інакше не було би Спасіння.

ЗОФІЯ

Але в чому полягає та твоя ідея, Леончику? Поясни вже нам детально.

МАТИ

Він казав мені це тисячу разів. Я нічого не розумію. Нехай він тобі пояснить, моя Зосю. А я піду займуся вечерею.

Виходить

ЛЕОН

Сьогодні я потай від вас мав перше читання. Однак я уникнув дискусії. Це мій початок, і якщо нічого не вдасться, я буду підкошений на багато-багато років і знову зіткнуся з так званим висмоктуванням маминої праці.

ЗОФІЯ

Залиш хоч раз ту маму в спокої. Ти найбільше із себе висмоктуєш докори сумління.

ЛЕОН каже зі зростаючим запалом

Ти маєш рацію, моя ідея проста, як дріт. Справа в тому, що людство деградує все більше й більше. Мистецтво занепало, і нехай його кінець буде легким – без нього цілком незле можна обійтися. Релігії кінець, філософія виїдає свої кишки і теж закінчить життя самогубством. Кінець замордованого суспільством індивіда – вже банальна річ. Як повернути назад цей, здавалося б, абсолютно незворотній процес соціалізації, в якому велике все, що стосується Нескінченного, Таємниці Буття?

ЗОФІЯ

Це назад повернути не можна.

ЛЕОН

Власне, що можна! Але не відродженням раси надлюдей – це маячня цього жахливого розумового імпотента Ніцше – і не мріями про загальне щастя, в якому всі хороші люди матимуть час на все – можливо, вони матимуть час, але вони будуть іншими людьми, скоріше механізованою худобою, цього не розуміють наші наївні мрійники; і не штучне оновлення релігії з вигадуванням нових міфів – це вигадки абсолютних історичних немовлят нашої епохи. Це все форми заплющування очей на жахливість того факту, що ми гинемо. Це огидно. Якщо ми вже маємо, чорт забирай, той інтелект, який, за Шпенглером, є симптомом занепаду, то ми його для чогось маємо, а не просто для того, щоб усвідомлювати це наше падіння – і не більше того. Цей самий інтелект може стати чимось творчим і відвернути остаточну катастрофу.

СОФІЯ

Це голослівні обіцянки. Як це виконати, ти сам не знаєш.

ЛЕОН

Я знаю, як почати. Отож, перш за все, не ховати голову під крило, а дивитися правді в очі – і тим самим інтелектом, який сьогодні зневажають, відштовхнути від себе історичну правду, яка навалюється на нас: сірість, механізацію, брудне болітце суспільної досконалості. Бо інтелект виявився симптомом деградації, став антиінтелектом, штучним дурнем, блазнем а-ля Берґсон? О, ні! Навпаки: усвідомити все це собі і не лише собі, а й іншим. Пекельно складне завдання: зробити так, щоб широкі маси усвідомили, що вільний, природний суспільний розвиток загрожує занепадом. Потрібно буде збудувати спеціальні інститути цього знання і створити різні ступені його популярності. Дія має бути колективною, у величезних масштабах. І якщо мільярд людей свідомо виступить проти колапсу, то колапсу не буде. Організувати таку загальну свідомість цілих класів, цілих суспільств, щоб для цього колективного колапсу просто не залишилося місця, можливо, хіба що між мурахами.

СОФІЯ

Особисто я не бачу, де ця думка може зачепитися за реальність.

ЛЕОН

Зачекай, нас убиває інстинкт колективності – налаштувати її проти неї самої – на це маємо саме таку організацію колективу, щоб чинити опір і вбивати в ньому те, що шкідливе для індивіда. Замість того, щоб зводити натовпи з розуму утопіями державного соціалізму і жахливою реальністю синдикалізму і кооперативів, використати для цього вже досягнуту суспільну організацію, щоб кожен усвідомлював небезпеку її подальшого розвитку. Якщо кожен буде думати так, як я, то, відповідно, суспільство не зможе перерости особистість. Для цього є організація навчання, для цього є суспільна дисципліна, щоб мати змогу це робити, і тоді, можливо, з таким колективним станом людства з’являться нові, невідомі перспективи. У будь-якому разі, нові можливості не можна знайти в концепції загального щастя наших жалюгідних ідеалістичних боягузів. Є лише темрява механізованої сірості. Так, індивідууму взагалі настав кінець. Можливо, що я є тією єдиною унікальною індивідуальністю, з якої почнеться поступ, справді поступ, а не скочування в безодню стадного животіння під маскою високих загальнолюдських ідеалів. Це має бути колективний акт усвідомлення в божевільному масштабі. Стан взаємного антисуспільного відштовхування індивідів повинен перевищити силу соціального зчеплення, і ось тоді ми побачимо.

СОФІЯ

О, якби ми могли це побачити! Якби цю ідею можна було реалізувати, це було б справді щось чудове.

ЛЕОН

Зрозумій, що тут не вистачить однієї людини чи групи людей. Тільки все людство може створити соціальну атмосферу, в якій з’являться люди нового типу, бо ця атмосфера буде новою, такою, якої ще не було відколи існує світ. Це не якась дотеперішня мляво демократична організація так званої інтелігенції – безглузда демократія є втіленням фальші – вона не дозволяє дивитися правді в очі, а остання тільки й може, і то масово, створити нову колективну державу, про яку я говорю.

СОФІЯ

А якщо це не вдасться? Що тоді?

ЛЕОН

Нам нічого втрачати. Це може бути вигадкою, але це єдиний варіант, який варто спробувати. В будь-якому разі, там, куди ми зараз ідемо, куди нас тягнуть сліпі сили суспільства, тобто до  остаточної механізації та збараніння, нас нічого не чекає попереду. Попереду – божевільна робота: з нічого викувати фундамент нових можливостей, які не піддаються обчисленню. Найпекельніша трансформація, яку тільки можна собі уявити. Але саме тому має відбутися, перш за все, дематеріалізація соціалізму, як перший крок – на перший погляд нездійсненний, але, тим не менш, – необхідний. Не шляхом руйнування суспільства і створення блазнів а-ля Ніцше, а лише шляхом використання соціальних сил для створення соціальних, а не індивідуальних можливостей для появи нового людства. Крім того, всі інші фізичні засоби відродження можуть бути далі підсилені. Але ми прагнемо виробляти здорові автомати, у сто разів трагічніші у своєму автоматизмі за комах, бо ми все це мали і все це втратили.

Знесилений падає в крісло

СОФІЯ

Так, розумію. Ти мене страшенно втомив. Це, безперечно, велика ідея. Але скажу тобі одне: ти робиш це з любові до людства?

ЛЕОН

Ні, я ненавиджу людство. Мені соромно бути людиною. Але в наш час відбулося відокремлення ідей людини від її етичної цінності. Пророк сьогодні може бути свинею – це прикро, але це факт. У всякому разі, поки що, я – не свиня, незважаючи на всю свою ненависть до людей – я ненавиджу сучасних людей. Але, зрозумій: незважаючи на це, я не знаю, чи хотів би я колись стати єгипетським фараоном, тому що фараон – з точки зору трагічної потворності суспільного розвитку – для мене такий самий блазень, як і вождь папуасів – його давній пережиток у дрібному масштабі, або якийсь сучасний Вільгельм II і Людендорф – люди Ніцше. І так само огидна мені вся наша половинчаста, брехлива демократія, як і свідоме збидлячення, що лежить в основі комунізму та синдикалізму. Але тут результат відомий – тільки ідіот може його не бачити – і те, про що я говорю, містить можливості нового горизонту, воно непередбачуване і тому – варте виконання. І моя віра ґрунтується на тому, що таємниця Буття незбагненна і не може бути вміщена в жодну систему понять.

СОФІЯ

А чим ти себе вважаєш у всьому цьому?

ЛЕОН

Я можу бути відправною точкою хвилі вселенських подій. Мені цього достатньо. І взагалі, можливо, я не один, можливо, багато хто так думає. Але почати це у великому масштабі, а тим більше, чітко сформулювати це – незручно. Вважають за краще займатися самообманом.

СОФІЯ

Але для цього потрібна страшна жорстокість до всіх попередніх ідеалів, для цього потрібно, щоб усі були такими ж мудрими, чи, радше, такими ж божевільними, як і ти, чи, радше, організованим збіговиськом таких божевільних.

ЛЕОН

Маєш рацію. Бачу, що ти мене розумієш. Ти допоможеш мені з агітацією – жінка може бути дуже корисною в такій авантюрі.

СОФІЯ

Знаєш, переді мною відкрився якийсь новий внутрішній простір. Здається, я закохана в тебе. Зараз ти мені дуже сподобався, коли ти це сказав. Але, може, це той самий наркотик, за допомогою якого ти живеш своїм життям нереалізованого митця, як і я живу своїм життям життя невдалої третьосортної кокетки, бо я не знаю, чи змогла б я бути першокласною гетерою.

ЛЕОН

Що? Це щось нове?

СОФІЯ

Можливо, якби ти не зустрів мене вчора, я б сьогодні продалася кому завгодно. Я не можу і не хочу нормально працювати. Але це не робота, це така собі мистецька імпровізація.

ЛЕОН

Упирі! Зараз ми впадемо мамі на шию. Вона впорається з цим своїм плетивом – це жахливо! Але я не маю часу на щось інше. Те, що я придумав, вимагає величезної підготовки, усамітнення, шаленої видимої порожнечі і роздумів – нескінченного обмірковування. І ось, нарешті, все це дозріло для вибуху. Я наче якийсь патрон високого класу вибуховості, що спокійно лежить на лузі. Але поки що немає гармати і немає того, хто б мене вистрілив. І я не можу зробити це сам – мені потрібні люди.

СОФІЯ

Я хочу, щоб мене вистрілили разом з тобою.

ЛЕОН

До речі, я думав, що ти почнеш допомагати мамі з роботою.

СОФІЯ

Нізащо, ніколи на це не погоджуся. Я можу піти від тебе і працювати над твоєю ідеєю сама, як вулична дівчинка.

ЛЕОН

Гаразд, гаразд, може, все це якось владнається.