Посестри. Часопис №128 / «Хай там як…»
Хай там як,
але кожен рік завершується і починається
Різдвом.
Ти стоятимеш десь на ґанку
своєї багатоквартирної країни,
шукатимеш поглядом першу зірку
понад тьмяними очима знервованих автівок,
а тріє царілюб’язно підноситимуть дари:
сигарети,
американо з пластянки,
30 літрів бензину; цього поки що вистачить.
Попереду довгий шлях.
Схід і захід, не кажучи вже про південь і північ.
Лабіринти підмерзлих трас,
тяжко зранених військовою технікою.
Тромби блокпостів.
Домашня їжа у придорожніх кафе.
Перекинуті фури, ніби жуки горічерева.
Праворуч, ліворуч або й прямо –
хоч би скільки було доріг,
ти все одно вмиратимеш і народжуватимешся
тільки у цій країні.
Ти все одно ніколи не скористаєшся
тими іншими вказівниками.
Але щораз шукаючи зірку без навігатора,
знай,
що десь з інакшого ракурсу
її шукаю і я.
2017