Посестри. Часопис №119 / Сунична повня (із циклу «Повні року. Альманах»)

І от заходить вона у вагон метро,

а тіло її – сунична повня і сонцеворот,

повітря липне до шкіри, вогко, варення вариться,

накотить легіт хвилю на хвилю й Марії мариться:

ось біле тіло росте і повниться, як торба снами,

і всі, хто їде, вростають повністю в повню тілами,

усе освітлено, повня у поїзді мчить під землею,

тісто замішене, тужаве, тучне, неначе з глею.

І от на станції сонцестояння, вогонь

духовку гріє, дух прогріває і Оболонь,

при дверях топчеться Марія-тісто й сунична повня,

великим тілом, уже доспілим, пнеться з вагону

стома руками крізь вікна й двері, в усі шпарини.

Усі ми тісто, суниці, повня, всі ми в Марії.

 

03.08.2018