15.08.2024

Посестри. Часопис №117 / Ґюбаль Вахазар, або На перевалах безглуздя (неевклідова драма в чотирьох діях). Уривок

ДІЯ ПЕРША (уривок)

Двері зліва відчиняються, і з них випадає І Пан, якого сильно копнули ногою в сідниці. За ним Вахазар – увесь його кафтан у піні. Дендистка підводиться з землі.

 

ВАХАЗАР реве:

Хааааааааааааа!!!! Ах ти ж свиното, вилупку!!! Гнидо прищава! (І Пан падає на землю) Ти... наважився прийти із пожмаканим папірцем і ще й смієш підписуватися «князь» – га? Ти, криворукий виродку! Ти, сизиґамбо[1] влізливе!!! (обводить поглядом присутніх) Послухайте... Я ж сказав, що для мене всі рівні. І ти, стара ропухо, і ти, дегенеративний міський хаме, і ти, шльондро, і ти, великий здохляку. (вказує по черзі на І Бабу, на Робітника, на Дендистку і на І Пана, який підводиться і стає «струнко»)

Ви – ніщо, абсолютне ніщо! Заради вас я віддаюся найважчому – цілковитій самотності. Мені немає рівних. Не те, що імператори і царі – Я перебуваю в іншому вимірі духу. Я – геній життя, настільки великий, що Наполеон, Цезар, Олександр і всі інші фідриґаси[2] – ніщо в порівнянні зі мною: пилок, такий самий, як і ви! Розумієте, засохлі клапздри[3]? У мене мозок, як бочка. Я міг би бути ким завгодно, ким би мені захотілося. Розумієте? Га?

 

ФЛЕТРИЦІЙ тремтячим голосом:

Здається, до певної міри я починаю це розуміти.

 

ВАХАЗАР:

Я тобі дам «до певної міри»! Чи ти хочеш до певної міри померти, вошивий скорпіоне? Га?

 

ФЛЕТРИЦІЙ непритомно:

Я... нічого... Я... ваша Єдиність...

 

ВАХАЗАР спокійніше:

Тож мовчи і слухай. Бачу, що ти досить розумний. (до всіх) Я жертвую собою заради вас. Ніхто з вас не може це оцінити, та я й не вимагаю цього від вас. Знаю, що ви говорите про мене жахливі речі. Я не хочу нічого про це знати. У мене немає і не буде донощиків, так само, як і міністрів. Я – один, як Бог! Сам усім керую і сам за все відповідаю, і тільки перед собою. Я можу засудити себе на смерть, коли захочу – якщо остаточно вирішу, що я неправий. Я не маю міністрів – у цьому полягає моя велич. Я – один, самотній дух – як пара в машині, як електрична енергія в акумуляторі. Але для цього Я справді маю під собою машину, а не живу біомасу. Мої чиновники – автомати, такі, яких ви бачите на станціях. Вкидаю цент, а на виході випадає шоколадка, а не м’ятна цукерка: шо-ко-лад-ка! (до Флетриція) Ти це розумієш? Га?!

 

ФЛЕТРИЦІЙ:

Так, тепер я все розумію. Вперше...

 

ВАХАЗАР перебиває його:

Ну, і Богу дякувати. Радій, що зрозумів, і стули пельку. (Піднесеним тоном) Я веду вас до такого щастя, про яке ви зараз не можете навіть мріяти. Я один знаю. Кожен буде у своїй скриньці з подушечкою, як безцінна коштовність – самотній, один-єдиний у надлюдському піднесенні своєї внутрішньої сутності, так само, як зараз я. Тільки я страждаю, як і всі дияволи, бо жертвую собою заради вас і терплю навіть те, що ви вважаєте мене диким хамом, таким, як усі ви – (до І-го Пана) разом із тобою, мій пане князю. Я чистий, як дівиця на самоті, коли вона марить про білі квіти метафізичної любові до Єдиного Божества. Самотній, як дивна метафізична квітка, що виросла в темному центрі всесвіту, самотній, як перлина всередині устриці, забутої в глибинах... (Флетрицій вибухає істеричним сміхом і в судомах падає на землю.) Смійся, ідіоте, смійся. Я знаю, що не вмію розмовляти твоєю паршивою літературною мовою. Смійся. Я не тримаю на тебе зла. Будь-хто з вас може сказати мені що завгодно в очі, але ніхто з вас не наважиться на це, бо за це – смерть, дорогі мої. Нічого не вдієш. Але я не маю донощиків. У цьому полягає частина моєї величі. І скажу вам: нових людей можна створити, тільки знищуючи, а не вкладаючи кожному в голову красиві думки, як це робить пан Флетрицій. Нехай розважається, а я буду знищувати, в ім’я найпрекрасніших скарбів, в ім’я тих чудових квітів, які розквітнуть в душах ваших дітей, коли вони прокинуться в пустелі духу і витимуть за краплиною того чогось, того незмінного, великого і такого малого, що його можна знайти в кожному хробачку, в кожній травичці, в кожному кристалику, захованому в скелі...

 

ФЛЕТРИЦІЙ, підводячись, перебиває його:

І в блощиці, яка кусає тебе вночі, о, Ваша Психічна Неевклідовість?

 

ВАХАЗАР, холодно, але тремтячим голосом:

Що?!

 

ФЛЕТРИЦІЙ, брутально:

Питаю:  і в блощиці? Старий окозамилювачу!

 

ВАХАЗАР, свистить крізь пальці; (натовп розступається; із шаленою швидкістю вбігає шестеро гвардійців на чолі з Ґнумбеном):

Розстріляти цього блазня, негайно!!!

 

Вказує на Флетриція.

 

ҐНУМБЕН:

Це наказ! Схопити його!

 

Вказує своїм людям на Флетриція. Охоронці з шаленою швидкістю виводять Флетриція, який, наче фляк, піддається.

 

ВАХАЗАР, закінчує свою промову:

Отож, хоч крихту цього я хочу вам дати. І дам, навіть якщо вам доведеться пройти через такі муки, в порівнянні з якими те, що ви маєте зараз, видаватиметься вам божественною насолодою.

 

Всі слухають із заціпенінням.

 

І БАБА:

Гаразд, Ваша Єдиносте, але що це таке, про що, власне, йдеться? Я вже чула про це, але не зовсім  розумію, хоча добре знаю теорію Ейнштейна.

 

ВАХАЗАР, витирає надмір піни з кафтана:

Цього, бачиш, стара, я й сам не знаю. Тут ні мені, ні тобі сам Ейнштейн не допоможе. Я міг би знати це, але не хочу. Я втратив би силу діяти. (до всіх) Розумієте? Га? (тиша) Якби я точно знав, що я маю на увазі, якби я розумів це, як та стара, і, до речі, я також знаю теорію Ейнштейна, я б нічого не зміг для вас зробити. (За сценою лунає залп рушниць) О, одним літератором стало менше. Одразу стало більше повітря. Я сам не люблю писати і терпіти не можу графоманів. Собаче плем’я, трясця! І що?

 

СТАРИЙ РОБІТНИК:

Ну добре, Ваша Єдиносте, але ж ви самі кажете, що зараз нічого, крім страждань, не залишається. Вірю що наші онуки… а ми: що ми з того будемо мати?

 

ВАХАЗАР:

Думаю, що нічого, і це зовсім не так трагічно, як здається. Ми повинні вийти за межі особистості – інакше ми нічого не створимо. Я хочу всьому людству повернути те, що воно втратило, і такою ціною воно намагатиметься стати – якщо ще не стало – чимось таким, як вулик, мурашник, стадо саранчі, осине гніздо, чи щось таке.

 

І БАБА:

Ну, так, але ми, старі, теж хочемо відпочити. Ви, Ваша Єдносте, жили колись, користувалися. А ми – нічого. Постійно одне й те саме, тільки стає ще гірше.

 

СКАБРОЗА:

Так, він використав усе, по самі вуха. Я його знаю.

 

ВАХАЗАР, до Скабрози:

Прошу там не перебивати! (До Баби) Ви думаєте, що йдеться про вас, про вас як таких? Нічого подібного. Хто вам таке сказав?! Тут навіть не йдеться про мене: про мене самого. Я страждаю більше за всіх вас. Радійте, що ви страждаєте разом із такою людиною, як я! Не змушуйте мене до порожніх декларацій, а, головне, до роздумів. Бо якби я захотів, то обдумав би все сьогодні вночі, а завтра прокинувся б зовсім іншою людиною і нічого, буквально нічого не зміг би зробити. Ви нарікаєте, що іноді доводиться чекати з проханнями аж два місяці. Євреї також чекали на Месію, і саме тому зараз мають Кантора, Гуссерля, Берґсона – о, як я ненавиджу того брехуна! – Маркса і Ейнштейна. Не подумайте, що я філосеміт, але це факт.

 

І БАБА:

Ну, так, євреї колись чекали і зачекалися, а коли прийшов Месія, то його вбили.

 

ВАХАЗАР:

Бабо, не виводь мене з себе! Якщо не ти, то твоя внучка буде щаслива.

 

СТАРИЙ РОБІТНИК:

Але я, я! Що мені з того?!

 

ВАХАЗАР, передражнює його:

Я! Я! Я! Якби я так думав, то ви були б зараз отарою баранів. А так ви хоч на щось чекаєте. (Сміється) Ви, напевно, думаєте, що я забагато говорю, що за цей час міг би все вирішити. Добре! Ну! Давай папір, хто крайній!

 

Вириває папір у Старого Робітника.

 

РИПМАНН, при цьому хапає його за руку і перевіряє пульс:

Ваша Єдиносте: 175! Ані хвилини більше! Кінець.

 

Заходить Квібузда з пляшкою вина в руці.

 

КВІБУЗДА, продирається крізь натовп:

Те… Ґюбáлю! Ану негайно до мене. Маю справу. (б'є кулаком по шиї Вахазара) Читаєш чи ні, холєро, або я тобі кості переламаю!

 

Вахазар мовчки читає прохання Старого Робітника далі. Рипманн міряє температуру під кафтаном.

 

І БАБА, із захопленням:

І ніхто, однак, не наважиться його вбити!

 

ВАХАЗАР, вихоплює з-під пахви термометр і жбурляє його на землю:

А бачиш, бабо! В мене такий флюїд!

 

Рве на шматки прохання Старого Робітника.

 

КВІБУЗДА, трохи пасує, рішуче намагається вдруге – б’є кулаком Вахазара в голову:

Ти мені відповіси за цей бардак! Млин має працювати. Я не маю часу на твої витребеньки!!!

 

ВАХАЗАР, прокидається, наче зі сну:

Що таке?

 

КВІБУЗДА, з відчаєм:

Що млин має запрацювати сьогодні!!! Підписуй, холєро, і вип’ємо на знак згоди.

 

Напруга в натовпі зростає.

 

ВАХАЗАР, божевільно:

Гм... Цікава історія!

 

КВІБУЗДА, майже непритомний:

Підпиши, псяпаро[4], і випий!!!!!

 

ВАХАЗАР:

Ну, і що тобі з того?

 

КВІБУЗДА, приголомшений:

Н-нічого: що млин працюватиме, якщо підпишеш. (з раптовою люттю) Не жартуй, ти, корчифляку[5], бо ти й не гикнеш, як тобі заїду!!!

 

ВАХАЗАР, бере документ Квібузди:

Я протилежної думки, але можу підписати. (розписується чорнильним олівцем і повертає папір Миколаєві) А вино пити з вами не буду, Миколаю. Йдіть скоріше до млина.

 

Стискає йому руку; Кібузда йде, хапаючись за голову.

 

 

[1] слово, вигадане Віткацієм (прим.пер.)

[2] слово, вжите автором у значенні «пустопорожні люди» (прим.пер.)

[3] слово, вигадане Віткацієм (прим.пер.)

[4] слово, вигадане Віткацієм (прим.пер.)

[5] те саме.

Копіюючи фрагмент, будь ласка, долучіть цей текст:
Джерело тексту: Віткевич С. Ґюбаль Вахазар, або На перевалах безглуздя (неевклідова драма в чотирьох діях). Уривок // Посестри. Часопис. 2024. № 117

Примітки

    Loading...