Посестри. Часопис №117 / Ґюбаль Вахазар, або На перевалах безглуздя (неевклідова драма в чотирьох діях). Уривок
ДІЯ ПЕРША (уривок)
Двері зліва відчиняються, і з них випадає І Пан, якого сильно копнули ногою в сідниці. За ним Вахазар – увесь його кафтан у піні. Дендистка підводиться з землі.
ВАХАЗАР реве:
Хааааааааааааа!!!! Ах ти ж свиното, вилупку!!! Гнидо прищава! (І Пан падає на землю) Ти... наважився прийти із пожмаканим папірцем і ще й смієш підписуватися «князь» – га? Ти, криворукий виродку! Ти, сизиґамбо[1] влізливе!!! (обводить поглядом присутніх) Послухайте... Я ж сказав, що для мене всі рівні. І ти, стара ропухо, і ти, дегенеративний міський хаме, і ти, шльондро, і ти, великий здохляку. (вказує по черзі на І Бабу, на Робітника, на Дендистку і на І Пана, який підводиться і стає «струнко»)
Ви – ніщо, абсолютне ніщо! Заради вас я віддаюся найважчому – цілковитій самотності. Мені немає рівних. Не те, що імператори і царі – Я перебуваю в іншому вимірі духу. Я – геній життя, настільки великий, що Наполеон, Цезар, Олександр і всі інші фідриґаси[2] – ніщо в порівнянні зі мною: пилок, такий самий, як і ви! Розумієте, засохлі клапздри[3]? У мене мозок, як бочка. Я міг би бути ким завгодно, ким би мені захотілося. Розумієте? Га?
ФЛЕТРИЦІЙ тремтячим голосом:
Здається, до певної міри я починаю це розуміти.
ВАХАЗАР:
Я тобі дам «до певної міри»! Чи ти хочеш до певної міри померти, вошивий скорпіоне? Га?
ФЛЕТРИЦІЙ непритомно:
Я... нічого... Я... ваша Єдиність...
ВАХАЗАР спокійніше:
Тож мовчи і слухай. Бачу, що ти досить розумний. (до всіх) Я жертвую собою заради вас. Ніхто з вас не може це оцінити, та я й не вимагаю цього від вас. Знаю, що ви говорите про мене жахливі речі. Я не хочу нічого про це знати. У мене немає і не буде донощиків, так само, як і міністрів. Я – один, як Бог! Сам усім керую і сам за все відповідаю, і тільки перед собою. Я можу засудити себе на смерть, коли захочу – якщо остаточно вирішу, що я неправий. Я не маю міністрів – у цьому полягає моя велич. Я – один, самотній дух – як пара в машині, як електрична енергія в акумуляторі. Але для цього Я справді маю під собою машину, а не живу біомасу. Мої чиновники – автомати, такі, яких ви бачите на станціях. Вкидаю цент, а на виході випадає шоколадка, а не м’ятна цукерка: шо-ко-лад-ка! (до Флетриція) Ти це розумієш? Га?!
ФЛЕТРИЦІЙ:
Так, тепер я все розумію. Вперше...
ВАХАЗАР перебиває його:
Ну, і Богу дякувати. Радій, що зрозумів, і стули пельку. (Піднесеним тоном) Я веду вас до такого щастя, про яке ви зараз не можете навіть мріяти. Я один знаю. Кожен буде у своїй скриньці з подушечкою, як безцінна коштовність – самотній, один-єдиний у надлюдському піднесенні своєї внутрішньої сутності, так само, як зараз я. Тільки я страждаю, як і всі дияволи, бо жертвую собою заради вас і терплю навіть те, що ви вважаєте мене диким хамом, таким, як усі ви – (до І-го Пана) разом із тобою, мій пане князю. Я чистий, як дівиця на самоті, коли вона марить про білі квіти метафізичної любові до Єдиного Божества. Самотній, як дивна метафізична квітка, що виросла в темному центрі всесвіту, самотній, як перлина всередині устриці, забутої в глибинах... (Флетрицій вибухає істеричним сміхом і в судомах падає на землю.) Смійся, ідіоте, смійся. Я знаю, що не вмію розмовляти твоєю паршивою літературною мовою. Смійся. Я не тримаю на тебе зла. Будь-хто з вас може сказати мені що завгодно в очі, але ніхто з вас не наважиться на це, бо за це – смерть, дорогі мої. Нічого не вдієш. Але я не маю донощиків. У цьому полягає частина моєї величі. І скажу вам: нових людей можна створити, тільки знищуючи, а не вкладаючи кожному в голову красиві думки, як це робить пан Флетрицій. Нехай розважається, а я буду знищувати, в ім’я найпрекрасніших скарбів, в ім’я тих чудових квітів, які розквітнуть в душах ваших дітей, коли вони прокинуться в пустелі духу і витимуть за краплиною того чогось, того незмінного, великого і такого малого, що його можна знайти в кожному хробачку, в кожній травичці, в кожному кристалику, захованому в скелі...
ФЛЕТРИЦІЙ, підводячись, перебиває його:
І в блощиці, яка кусає тебе вночі, о, Ваша Психічна Неевклідовість?
ВАХАЗАР, холодно, але тремтячим голосом:
Що?!
ФЛЕТРИЦІЙ, брутально:
Питаю: і в блощиці? Старий окозамилювачу!
ВАХАЗАР, свистить крізь пальці; (натовп розступається; із шаленою швидкістю вбігає шестеро гвардійців на чолі з Ґнумбеном):
Розстріляти цього блазня, негайно!!!
Вказує на Флетриція.
ҐНУМБЕН:
Це наказ! Схопити його!
Вказує своїм людям на Флетриція. Охоронці з шаленою швидкістю виводять Флетриція, який, наче фляк, піддається.
ВАХАЗАР, закінчує свою промову:
Отож, хоч крихту цього я хочу вам дати. І дам, навіть якщо вам доведеться пройти через такі муки, в порівнянні з якими те, що ви маєте зараз, видаватиметься вам божественною насолодою.
Всі слухають із заціпенінням.
І БАБА:
Гаразд, Ваша Єдиносте, але що це таке, про що, власне, йдеться? Я вже чула про це, але не зовсім розумію, хоча добре знаю теорію Ейнштейна.
ВАХАЗАР, витирає надмір піни з кафтана:
Цього, бачиш, стара, я й сам не знаю. Тут ні мені, ні тобі сам Ейнштейн не допоможе. Я міг би знати це, але не хочу. Я втратив би силу діяти. (до всіх) Розумієте? Га? (тиша) Якби я точно знав, що я маю на увазі, якби я розумів це, як та стара, і, до речі, я також знаю теорію Ейнштейна, я б нічого не зміг для вас зробити. (За сценою лунає залп рушниць) О, одним літератором стало менше. Одразу стало більше повітря. Я сам не люблю писати і терпіти не можу графоманів. Собаче плем’я, трясця! І що?
СТАРИЙ РОБІТНИК:
Ну добре, Ваша Єдиносте, але ж ви самі кажете, що зараз нічого, крім страждань, не залишається. Вірю що наші онуки… а ми: що ми з того будемо мати?
ВАХАЗАР:
Думаю, що нічого, і це зовсім не так трагічно, як здається. Ми повинні вийти за межі особистості – інакше ми нічого не створимо. Я хочу всьому людству повернути те, що воно втратило, і такою ціною воно намагатиметься стати – якщо ще не стало – чимось таким, як вулик, мурашник, стадо саранчі, осине гніздо, чи щось таке.
І БАБА:
Ну, так, але ми, старі, теж хочемо відпочити. Ви, Ваша Єдносте, жили колись, користувалися. А ми – нічого. Постійно одне й те саме, тільки стає ще гірше.
СКАБРОЗА:
Так, він використав усе, по самі вуха. Я його знаю.
ВАХАЗАР, до Скабрози:
Прошу там не перебивати! (До Баби) Ви думаєте, що йдеться про вас, про вас як таких? Нічого подібного. Хто вам таке сказав?! Тут навіть не йдеться про мене: про мене самого. Я страждаю більше за всіх вас. Радійте, що ви страждаєте разом із такою людиною, як я! Не змушуйте мене до порожніх декларацій, а, головне, до роздумів. Бо якби я захотів, то обдумав би все сьогодні вночі, а завтра прокинувся б зовсім іншою людиною і нічого, буквально нічого не зміг би зробити. Ви нарікаєте, що іноді доводиться чекати з проханнями аж два місяці. Євреї також чекали на Месію, і саме тому зараз мають Кантора, Гуссерля, Берґсона – о, як я ненавиджу того брехуна! – Маркса і Ейнштейна. Не подумайте, що я філосеміт, але це факт.
І БАБА:
Ну, так, євреї колись чекали і зачекалися, а коли прийшов Месія, то його вбили.
ВАХАЗАР:
Бабо, не виводь мене з себе! Якщо не ти, то твоя внучка буде щаслива.
СТАРИЙ РОБІТНИК:
Але я, я! Що мені з того?!
ВАХАЗАР, передражнює його:
Я! Я! Я! Якби я так думав, то ви були б зараз отарою баранів. А так ви хоч на щось чекаєте. (Сміється) Ви, напевно, думаєте, що я забагато говорю, що за цей час міг би все вирішити. Добре! Ну! Давай папір, хто крайній!
Вириває папір у Старого Робітника.
РИПМАНН, при цьому хапає його за руку і перевіряє пульс:
Ваша Єдиносте: 175! Ані хвилини більше! Кінець.
Заходить Квібузда з пляшкою вина в руці.
КВІБУЗДА, продирається крізь натовп:
Те… Ґюбáлю! Ану негайно до мене. Маю справу. (б'є кулаком по шиї Вахазара) Читаєш чи ні, холєро, або я тобі кості переламаю!
Вахазар мовчки читає прохання Старого Робітника далі. Рипманн міряє температуру під кафтаном.
І БАБА, із захопленням:
І ніхто, однак, не наважиться його вбити!
ВАХАЗАР, вихоплює з-під пахви термометр і жбурляє його на землю:
А бачиш, бабо! В мене такий флюїд!
Рве на шматки прохання Старого Робітника.
КВІБУЗДА, трохи пасує, рішуче намагається вдруге – б’є кулаком Вахазара в голову:
Ти мені відповіси за цей бардак! Млин має працювати. Я не маю часу на твої витребеньки!!!
ВАХАЗАР, прокидається, наче зі сну:
Що таке?
КВІБУЗДА, з відчаєм:
Що млин має запрацювати сьогодні!!! Підписуй, холєро, і вип’ємо на знак згоди.
Напруга в натовпі зростає.
ВАХАЗАР, божевільно:
Гм... Цікава історія!
КВІБУЗДА, майже непритомний:
Підпиши, псяпаро[4], і випий!!!!!
ВАХАЗАР:
Ну, і що тобі з того?
КВІБУЗДА, приголомшений:
Н-нічого: що млин працюватиме, якщо підпишеш. (з раптовою люттю) Не жартуй, ти, корчифляку[5], бо ти й не гикнеш, як тобі заїду!!!
ВАХАЗАР, бере документ Квібузди:
Я протилежної думки, але можу підписати. (розписується чорнильним олівцем і повертає папір Миколаєві) А вино пити з вами не буду, Миколаю. Йдіть скоріше до млина.
Стискає йому руку; Кібузда йде, хапаючись за голову.