Посестри. Часопис №116 / «одна каже: я бачила, як вони танцювали...»

                                                                        пам'яті Дениса Козира

                                                  і всіх загиблих від російського удару в селі Гроза на Харківщині

 

одна каже: я бачила, як вони танцювали,
і осінь світилася їм чорнобривцево
тут-во, при кафе. і каштани,
тільки каштани гупали,
коли їм гукали «гірко!»

друга каже: гірка ця земля, ой гíрка,

та він привіз сюди батька і в цю землю
поклав, ще й году не збігло..

третя каже: збігло нині мені молоко
на плиті, а пінка на нім та така біленька,

така біленька була, як вельон,

ой, лелечку-світе..

чертверта мовчить.
п'ята мовчить, сльози хусткою вибирає.
шостої поміж них вже нема.
сьома землю сухими долоняни плескає. каже: світить
кожному убієнному квітка ця, на сим світі
й у засвіті, через два двори і на третій задивляється,

сонну голову перед сонцем схиляє, клониться,

цвітом в життя-буття, а корінням – в смертоньку.

каже і тулить розхристані кущики
чорнобривців
до свіжих могил.
                                              

5 жовтня 2023 року