Посестри. Часопис №113 / Травневий смерк

Смеркутравневий, багрянцемстелись!
Яблуні-луни заквітли увись!..

Сплавлені в хвилю без хвиль, як печаль, –
З ясністю – туга, а з тугою – даль.

Травень цей в небі, присмерклий розмай!
все пригадай – і збагни – і ридай!

Знаю, ти вихиливсь зараз – давно –
В розкрите на ясність, на запах вікно.

Й погляд натужиш за край життя, крізь,
Аж до загублення подиху й сліз –

Аж до всякання віддалень і тиш,
До незнання, що й для кого так сниш?

Аж до питання, чом в спеки застій
Світ мов чужий, хоч близький він, хоч твій?

Чом сполох багряний в призахідний час
В тривогу вганяє тебе, але й нас?

Чом треба, щоб сполох вблагати чимдуж,
Четвірко долоней і двієчко душ?..