Посестри. Часопис №111 / Пісенька

В твоїй вітчизні є зима така – 
Її згадаю, і сльоза стіка.

 

Земля вечірня, вранішня вода
Мені твоє обличчя нагада.

 

І не забуду дерево одне,
Що в душу світлом листя зазирне.

 

Де у повітрі, що пливе до зір,
Сплітає вечір з блиску свій узір.

 

У центрі міста і весни є дім – 
Густий каштан тінь розгорнув над ним.

 

Не повернутись в місто це мені,
Бо наче у плащі воно вві сні.

 

А як у ньому сипле сніг легкий,
Бутон троянда замикає свій.