Посестри. Часопис №107 / «вони все знають…»

вони все знають

просто все знають

жіноча інтуїція ранкових туманів

шосте відчуття колекторів на в’їзді у промзону

 

ми любимо наші іграшки

ми граємо в наших ідолів

 

тривожно зітхають старі ліхтарі

очима продовбуєш торси рослин

твої парашути тремтять угорі

достатньо того щоб розкрився один

 

і падати – так і боятися – так

і вперто не вміти – не ангел а все ж...

 

разючі навали космічних атак

спокійні приходи колгоспних пожеж

 

не відмовляйся

краще не відмовляйся

 

не вислизай ніби вуж –

у наших водосховищах гнила вода

а рятівники квасять третю добу поспіль

срібний попіл опадає на їхні спортивні костюми

і зникає наче перший сніг

при першій нагоді

 

мої руки чомусь холодні

мої кроки а втім... облиш...

що завгодно але не сьогодні

що завгодно...

чому мовчиш?