Посестри. Часопис №120 / конфронтація

останньої ночі розбито кількадесят пташиних

сімей. вочевидь вони стали надто легкою ціллю.

 

у людей все простіше. самі в себе стріляють.

після тривалого обстрілу знову самотність.

з якою мені завше було по дорозі. її лице

протирається в моєму раптом приносячи відкриття:
я мовчу вже кільканадцять років.

 

що роблю? ходжу і досліджую. бреду і дивлюсь.

вдивляюсь в точку що була видовбана

в хмарі і кажу собі що це віддалене око.

видивляюсь чи воно твоє а чи моє.

споглядаю. дивлюсь. потім знову інтенсивно

витріщаюсь не бачачи різниці.