Посестри. Часопис №103 / Війна та українські діти в польській дитячій літературі
Польська дитяча література має багату традицію, як розповідати дітям про війну, передусім завдяки доброму пропрацюванню теми Другої світової війни та долі дітей у ній. Мої улюблені книжки, які ілюструють цю тенденцію, – «Є така історія» Беати Островіцької про долю Януша Корчака та сиріт, якими він опікувався, і «Пан Апотекер» Катажини Ририх про краківське гетто та історію єврейських дітей. Та це лише дві книжки серед багатьох, які з’явилися в суспільстві, дуже чутливому до долі дітей на війні.
Щойно почалася повномасштабна фаза російсько-української війни, тисячі українських дітей, евакуювавшись до Польщі, із подивом виявили на полицях польських книгарень, бібліотек та центрів допомоги біженцям книжку про нашу війну, та ще й із українським перекладом. Мова про книжку-білінгву Барбари Гаврилюк «Teraz tu jest nasz dom/ Тепер наш дім тут» (існує також суто польськомовна версія книжки, без українського перекладу). Хоч це історія біженців від російсько-української війни, коли це ще була війна на Сході України (і містить у собі просте й доступне читачам молодшого шкільного віку пояснення, сказати б, історичної та геополітичної ситуації, яка спричинила війну), та тисячам нових дітей-біженців тяжко було упізнати себе в образах головних героїв. Адже «Тепер наш дім тут» – історія української родини польського походження, яка виїхала з Донецька до Польщі. Діти цієї родини не відчували такої розгубленості від нерозуміння, адже знали польську. А найголовніше – із ними був їхній тато. Книжка була приємною несподіванкою для наших читачів, однак розповідала не про них, а про, сказати б, попередній етап історії, який безповоротно минув.
Реагуючи на нову ситуацію, у 2022 році Барбара Гаврилюк видає книжку про долю української дівчинки під час повномасштабного вторгнення «Сила Амельки» («Moc Amelki»). Це найкраща відома мені історія української дитини під час повномасштабного вторгнення у польській дитячій літературі. Книжка заснована на реальних подіях – на історії юної киянки Амелії Анісович, яка в перші тижні війни в бомбосховищі підтримувала ближніх співом улюбленої пісні з мультфільму «Крижане серце», а пізніше виїхала з бабусею та братом до Польщі, де й познайомилася з Барбарою Гаврилюк. Із одного боку, Амелька – звичайна дитина, котра, як і всі, глибоко переживає розлуку з батьками та має труднощі з інтеграцією в нове середовище. А з іншого – вона має свою суперсилу, спів. Іще під час перебування у Києві запис її співу в бомбосховищі став вірусним в інтернеті, що пізніше, вже у Польщі, дало дорогу до виступів на сцені перед величезною аудиторією і, таким чином, для, сказати б, культурної дипломатії, для ствердження «я є, ми є, і ми сильні й талановиті».
Книжка надихає та мотивує, а трагічні й сумні частини Амельчиної історії (київський період і втеча від війни) оповідає максимально нетравматично для юних читачів. Є кілька моментів у історії, на які звертають увагу діти, що пережили подібний досвід: війна почалася о 5 ранку, а не серед ночі, як зазначено в книжці, і в перший день не було чути сирен, хоч у книжці вони згадані. Втім, це деталі, неточне дотримання яких може бути цілком припустиме для створення такої сильної історії про українську дитину, яка тікає від війни, не як про жертву, а як про супергероїню.
У дитячій літературі діти не завжди постають перед нами в образі власне дітей. Часом їхні риси характеру та особливості поведінки ми впізнаємо у фантастичних істотах та тваринах. Книжка про тварин на війні просто не могла не з’явитися в польській літературі для дітей. Адже польське суспільство дуже чутливе до наших біженців, їхніх ідей та зацікавлень. А евакуація тварин від війни стала однією із найважливіших тем для українського суспільства, що не могло не позначитися і на нашій літературі для дітей та дорослих (докладніше про цю тенденцію я пишу в матеріалі «2023 рік в українській літературі для дітей та підлітків. Підсумки, премії та тенденції»).
І ось Катажина Ририх видає книжку «Буду як Патрон» («Będę jak Patron»), яка зараз існує у трьох версіях: польській, українській (переклад Олесі Мамчич) та двомовній. На відміну від цілої «патроніани», яка з’явилася в нашій літературі (варто згадати хоча би видання «Пес Патрон. Маленька історія про велику мрію» Зоряни Живки, а також комікс «Пес Патрон та Шкарпетковий монстр» Юліти Ран і Катерини Підлісної), герой Катажини Ририх – не дорослий пес Патрон, а щеня, яке виявляється його сином. І ця ситуація відсилає до досвіду багатьох дітей, батьки яких служать у війську. Під час евакуації маленьке щеня разом зі своїм другом котом Микитою проходить цілий шерег карколомних пригод і, що важливо, його очима ми дивимося на ситуацію війни. Маленький песик має свій особливий погляд, який багато в чому є поглядом дитини. Однак якби авторка помістила дитину в таку ситуацію, це було би нестерпно сумно, а щеняча «маска» дає можливість головному героєві пройти всі випробування до щасливого кінця.
Усі згадані в цьому огляді книжки з'явилися до 2023 року. Рік, що минає, не приніс нових історій у польській літературі про українських дітей та війну. Однак тема війни звучить на повен голос: нагороду літературного журі конкурсу «Книжка року 2023» Польської секції IBBY отримала Дорота Комбжинська-Ногала за книжку «Одісейки», у якій історія пошуку безпечного місця під час Другої світової війни пов'язана з історією біженців на польсько-білоруському кордоні. А Премію Фердинанда Чудового (Nagroda im. Ferdynanda Wspaniałego) отримав Марцін Щегельський за роман «Антося у безкраї» («Antosia w bezkresie»), який оповідає історію польської дівчинки, котра під час Другої світової війни потрапила в заслання у Казахстан. Анотація видання звертає увагу, що роман «знайомить юних читачів із маловідомими подіями з новітньої історії Польщі, які нині згадуються після нападу росії на Україну».
Тож воєнне дитинство, українське й не тільки, схоже, не втрачатиме актуальності в польській дитячій літературі і в наступному році. Хоч від усього серця хотілося би, щоб нові політичні обставини привнесли в дитячу літературу нові, життєствердніші теми.
