Посестри. Часопис №96 / 2023 рік в українській літературі для дітей та підлітків. Підсумки, премії та тенденції
Усупереч трагічним воєнним обставинам, і зокрема – всупереч постійним обстрілам найбільшого осередку українського книгодрукування – Харкова, наша література для дітей та підлітків поповнилася значною кількістю без перебільшення важливих творів. Я спробую окреслити основні тренди цього великого корпусу назв, аналізуючи переможців відомих книжкових премій цього року, адже за кожним виданням-переможцем стоїть певна важлива тенденція, підкріплена низкою інших книжок.
На кінець січня 2023 року не всі книжкові премії та рейтинги опублікували свої результати, зокрема «Книжка року» планує оголосити своїх переможців за 2023 рік у лютому-2024. Однак свої версії найкращих книжок року вже оприлюднили Дитяча книга року Бі-Бі-Сі, Премія імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва та заснована цього року Всеукраїнська премії дитячої літератури «Гуманна книжка», сама поява якої вже є важливим дороговказом. Надзвичайно вагомим для української дитячої та підліткової літератури є ювілейний десятий Топ БараБуки. Нижче я спробую розглянути книжки-переможців цих премій, формулюючи найважливіші тенденції, які з минулого року ми беремо із мобою у наступні роки.
Переможницею Дитячої книжки року Бі-Бі-Сі-2023 стала «Анна Ярославна: київська князівна – королева Франції» Івана Малковича з ілюстраціями Катерини Косьяненко та Катерини Штанко. Найперше впадає в око, що це традиційне для видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» естетично довершене подарункове видання для дітей (як, скажімо, «Улюблені вірші», «Сто казок» чи легендарна Андерсонова «Снігова королева» цього видавництва). Естетична концепція книжки досить складна, тому над нею і працювали дві видатні художниці: Катерина Косьяненко малювала «літописні ілюстрації», тобто візуальний образ історичної епохи нашого середньовіччя, натомість Катерина Штанко створила власне візуальний вимір оповіді Івана Малковича – історії, яка поєднує минуле та сучасність.
Увага до історичних постатей, важливих для української ідентичності наших дітей, – друга тенденція, яку презентує ця книжка. Мабуть, наймасштабнішим проєктом останніх років у нашому дитліті у межах цієї тенденції є перегляд цілої української історії в десятках книжок для різних вікових груп, які видало видавництво «Портал».
До речі, у межах цього проєкту Олександра Орлова чудово розкрила постать Анни Ярославни в книжці «Чотири князівни», де майбутня королева Франції змальована в контексті своєї родини, у якій аж четверо доньок Ярослава Мудрого стали дружинами європейських правителів. Але з постаттю найвідомішої нашої «принцеси» у книжці Малковича пов’язаний іще один важливий шар сенсів – українська історія як частина європейської, давній Київ як важлива локація європейського середньовіччя. Однак з огляду на долю сучасних українських дітей, це видання набуває іще одного сенсу – це книжка-подарунок нашим дітям, «принцесам» та «принцам», які вимушено виїхали з України до країн Європейського Союзу. Анна Ярославна стає важливою постаттю для юних українок та українців, які інтегруються у західноєвропейські суспільства. Ця книжка несе також надію на збереження їхньої української ідентичності.
Премія імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва цього року відзначила підліткову книжку Андрія Кокотюхи «Врятувати березень». За минулі два роки українська література для дітей та підлітків збагатилася десятками книжок, які проговорюють тему війни з читачами різного віку. За цей час українські письменники виробили чимало підходів до теми війни, що відбувається тут і тепер: від метафоричних фантастичних історій, які рефлексують над походженням зла, до цілком реалістичних романів, написаних на основі історій реальних людей, які пережили російську окупацію. Саме таким твором є «Врятувати березень» – історія родини, що пережила окупацію Київщини.
Важливо також, що середовище українських авторів, що пишуть для дітей та підлітків, виробило величезну чутливість до таких тем, і в роботі над подібними текстами часто залучає психологів для консультування, як це зробив, із його слів, автор книжки-переможниці. Ми пишемо про травматичний досвід, усе ще перебуваючи в ньому, тому варто бути свідомим цього, і ця свідомість – важливий тренд нашої сучасної літератури для дітей.
Всеукраїнська премія дитячої літератури «Гуманна книжка» – це ініціативна благодійної організації UAnimals, покликана відзначити книжки «які допомагають плекати в дітях гуманне ставлення до тварин та довкілля». І це – величезний запит нашого суспільства і дуже вагомий тренд у дитячій літературі. Російсько-українська війна має всі ознаки екоциду. Ворог нищить не лише наші міста та інфраструктуру, а й нашу природу. Це чи не перша в історії людства війна, у якій так голосно (завдяки соцмережам і сучасним медіа) звучить мотив порятунку тварин, турбота про них. Рятувати тварин перед лицем небезпеки – це те, що ми робимо і робитимемо, те, про що хочемо говорити з дітьми. У межах цієї тенденції варто назвати хоча би «Клуб врятованих. Непухнасті історії» Сашка Дерманського та «Врятовані хвостики» Насті Музиченко – збірки оповідань про порятунок тварин, які постраждали від воєнних дій. Цікаво, що ця тенденція існує і в літературі для дорослих – у фінал «дорослої» номінації Книги року Бі-Бі-Сі-2023 потрапила книжка Олени Захарченко «Тільки не гавкай», яка також є збіркою історій про тварин і людей, які їх рятують під час війни. Іншою важливою книжкою в межах цієї тенденції є поетичне видання «Руді та Чумацький шлях» улюбленого поета багатьох дітей – легендарного Григорія Фальковича, який від імені песика Руді розповідає про досвід евакуації та внутрішнього переміщення, а ще – про надію, підтримку і любов.
Щоправда, сама «Гуманна книжка», хоч і мала в довгому списку історії про війну, відзначила, зрештою, інші видання: зворушливу книжку-картинку Грасі Олійко про дружбу дівчинки та собаки – «Сукня для Марусі» (видання показує дитину, яка піклується про бездомну трилапу тварину); книжку з авторської відомої серії про порятунок тварин «Місія «Порятунок»: дельфіни» Євгенії Завалій (видання містить не лише художню історію, а й пізнавальні елементи, і комплексно розповідає дітям про особливості та потреби дельфінів, про шкоду дельфінаріїв та важливість жити в природному середовищі); та жваву повість із пізнавальними елементами «Ярчик і дев’ять собак» Анастасії Мельниченко (видання ґрунтовно знайомить юного читача з особливостями собак різних порід, а також сучасним свідомим підходом до утримання цих тварин).
У межах ювілейного Топу БараБуки вручені понад тридцять відзнак, адже БараБука відзначає не лише авторів, а й видавців, ілюстраторів, бібліотеки, промоутерів читання… Тож для нашого огляду зосередимося на преміях, присуджених за найкращі прозові книжки для різних вікових категорій, натомість усіх зацікавлених у розумінні ширшої картини нашого дитліту скеруємо до розгорнутого матеріалу про Топ БараБуки-2023.
У номінації «Художня проза для молодшого шкільного віку» вручені аж чотири відзнаки. Дві з відзначених книжок належать до масиву літератури про війну, але написані в життєствердному ключі та адаптовані до особливостей психології молодших читачів. «Тор – тракторець, що тягне танк» Олі Русіної – історія про те, як маленький тракторець, який розгубився на початку повномасштабної війни, згодом зрозумів свої суперсили та присвятив їх допомозі іншим. Натомість «Детективна агенція «САМ» в Ужгороді» Ольги Куждіної пропонує історію про детективну спільноту (читай – взаємопідтримку) дітей, які стали внутрішніми переселенцями, а один із них навіть виїхав до Польщі (детальніше про це у моєму матеріалі Коли нам додому? Вимушена еміграція до Польщі в українській дитячій літературі). Обидві книжки ілюструють тенденцію пошуку обнадійливих та оптимістичних сторін щоденної воєнної дійсності, важливо, що в обох звучить нота «під час війни кожен виконує свої справу», тож справи дітей також важливі. Таке твердження надихає читачів і повертає віру у власну важливість та здатність впливати на ситуацію, примножуючи співчуття й турботу в непростій реальності.
Натомість інші дві відзначені книжки – «“Тю!” – сказав їжачок» Сашка Дерманського та «Панцир, лапи й крила пані Оксани» Валентини Захабури – сповнені неперевершеного гумору історії про тварин. Якщо за постатями лісових мешканців у книжці Дерманського ми впізнаємо сучасні українські родини, то повість Захабури, хоч і не позбавлена фантастичних елементів, цілком укладається в одначену вище (у зв’язку з премією «Гуманна книжка») тенденцію знайомства юних читачів із особливостями реальних тварин, котрі часто стають домашніми улюбленцями, та правилами догляду за ними.
Титул «Підліткова книжка року» здобули дві книжки для молодших підлітків: фантастичні повісті «Ключ Горгона» Мар’яни Стефак та «Зврк» Галини Ткачук, тобто моя. Навіть для тих, хто ще не читав названі твори, одного погляду на обкладинку досить, щоби відзначити подібність: зловісні постаті драконів на тлі міських краєвидів. Додам також, що обидві повісті творчо переосмислюють відому їхній читацькій аудиторії українську міфологію. Тенденція, яка стоїть за цими двома книжками, – бажання читачів (характерне для цього читацького віку загалом, але особливо помітне в умовах трагічної воєнної реальності) переосмислити події історії та сучасності у міфологічному ключі, на рівні традиційних образів і символів, філософських міркувань про боротьбу добра зі злом.
Звання «Юнацька книжка року», тобто література для старших підлітків, теж отримали два видання. Перше – «Мій дім – війна» Насті Мельниченко (саме ця авторка як Анастасія Мельниченко була відзначена премією «Гуманна книжка») типологічно подібне на описувану вище книжку Андрія Кокотюхи. Тут також страшний підлітковий досвід окупації, прописаний на основі реальних свідчень. Утім, книжка Насті набагато емоційніша і навіть болюча. Тут ідеться про перші місяці окупації Донецька під час гібридної війни на Сході України. Всіх потенційних читачів цієї книжки маю попередити – вона трагічна (один із героїв гине за свою проукраїнську позицію).
Друга відзначена книжка знову повертає нас у світ фантастики. Це «Легендарій дивних міст», що його створив цілий колектив талановитих авторок: Альона Сіліна, Наталія Довгопол, Ярина Каторож, Анастасія Куликова, Наталія Матолінець, Ірина Пасько, Дарія Піскозуб, Світлана Тараторіна та Ксенія Сокульська. Ці чарівні історії вкорінені у місцеву міфологію восьми українських міст: Донецька, Києва, Львова, Винників, Нікополя, Дніпра, Броварів та Луцька. Маю надію, що ця тенденція, притаманна, до речі, зараз і багатьом іншим літературам, залишиться з нами надовго. Мова про регіональність, увагу до місцевих особливостей, діалектів, казок, пісень і легенд.
Література для дітей та підлітків завжди балансує між читацькими смаками (часом не дуже вибагливими) та освітніми потребами, між візіями покоління батьків та дітей. Зрештою, важливим чинником є й комерційний потенціал книжок та певна літературна мода. У цих умовах складно переоцінити важливість премій і відзнак, організатори та журі яких своїм вибором вказують нам, куди можна й варто рухатися, що лишити в минулому, а яку тенденцію розвивати. Зрештою, вони надихають нас яко творців дитліту рефлексувати, хто ми, звідки та куди йдемо.
