Посестри. Часопис №103 / Тіціано Терцані пише листа

Я вирушаю вдосвіта. Залишаю дерева

за вікном, вони будуть тебе захищати; у них велике листя і широко

розплющені очі. Я йду вгору, коли потік мого

життя біжить вниз у зворотному напрямку.

Чути його приємний шурхіт. Моє серце – хорт,

який стрибає історії до горла, якщо червоний

кхмер викорчовує ліс людських рук. Ще не

пізно, дякую, що була свідком

нашої історії. Я весь час пишу тобі листа,

тобто книжку, до якої наприкінці

ти напишеш вступ.