Посестри. Часопис №103 / Не зовсім молитва

Я стою в твоєму сні й не дам тобі спати

триває безмовна година і мовиться:

я втратив сина, я втратила сина, я втратив жінку

торкаюсь я дерева, торкаюсь каменя

спускаюсь униз і прошу янгола визволити мене,

але немає янгола, торкаюсь я моху каменя,

торкаюсь моху кори дерева, торкаюсь води

на болотах, де торф і хвощ, і не чує

мене бог, кличу я бога, а він дає мені багно

не змию я багна багном, іду вниз, у вухо затоки

і кличу воду, воду моря, озера, ріки

ріка мовчить, тече повільно, чимдалі повільніше

лишусь я тут і зроблю човен, беру пилку й будую

човен, великий човен, тут внизу, куди приходить

вранці жінка, і я бачу її наге тіло кольору світлої цибулі,

коли вона входить у воду, стає межею ночі – –

 

Вночі я йду під гору, де ковтає Сатурн дорогу,

шукаю я вхід у воду, входи у воду

стереже птах, віддай мені сина, віддай мені жінку,

кричу і лягаю на камінь, але птах не відповідає.

Стою я на березі ріки й волаю: віддай мені сина,

віддай мені жінку, відступи, річко, біжи назад – –

 

Річка пестить голоси трав, приносить землю

приносить мул, суглинок, глину, в меандрі

вода стоїть нерухомо, вона ловить небо і стає лісом

кажу я оку ночі: забери мою пам’ять

ніч відповідає: лягай, я дам тобі сон

не хочу я сну, уві сні соромлюсь я своїх сліз – –

 

Підходжу я до дерева, а дерево каже: ти не такий як треба

а я даю тобі свої плоди.

Хочеш, каже ріка, я нашлю на тебе повінь

і показує мені зуби – –

 

Звертаюсь я до води, а піднімається птах

він показує мені крило

і виникає ліс, і виникає дим, і виникає туман

туман сміється: у тебе брудні руки, брудні ноги

сміється туман, тоді відривається птах від лісу

як звук від тиші

звук дощу, чую я дрібні кроки

по листю берези, по листю клена, по листю дуба

по землі, по воді

 

і дякую я за слід на воді ріки, яка висохла

 

дякую за листя на стовбурі дерева, яке не виросте

 

дякую за звучання імені, якого я не вигукну