Посестри. Часопис №10 / вірш про піший перехід
вірш про піший перехід
Їхав по скрижанілому хребті ночі
(далекого прямування як повзун застібки-блискавки)
автобусом напрямку Варшава – Перемишль
котрий назавжди спізнився в моєму вірші
І ячмінь світанку вростав мені у повіко
пішки волік себе на другу сторону
тягнув валізу на коліщатах
того що було і вже не повториться
На пропускному пункті згубив
почорнілу годину посеред болота ночі
ловив попутку до Львова на вокзал
рукою мацаючи світло автомобілів
І там у станційній флуоресцентній залі
з барним табуретом замість трону
спокушав долю
Нерішучий
з яблуком на долоні
Але без корони
wiersz o pieszym przejściu
Jechałem po zlodowaciałym grzbiecie nocy
/dalekobieżnym jak suwak zamka błyskawicznego/
autobusem relacji Warszawa – Przemyśl
na zawsze spóźnionym w moim wierszu
I jęczmień świtu wrastał mi w powiekę
pieszo wlokłem się na druga stronę
ciągnąłem walizkę na kółkach
tego co było i już się nie powtórzy
Na przejściu zgubiłem
poczerniałą godzinę pośród błota nocy
łapałem okazję do Lwowa na dworzec
ręką macając światła samochodów
A tam w dworcowej jarzeniowej sali
z barowym stołkiem zamiast tronu
kusiłem przeznaczenie.
Niepewny
z jabłkiem na dłoni
Ale bez korony