Посестри. Часопис №230 / Розпочата оповідь

До народження дитини

ніколи світ не готовий.

 

Іще не повернулися з Вінляндії наші кораблі.

Іще перед нами перевал Сен-Ґотард.

Мусимо ошукати вартових у пустелі Тар,

пробитись каналізацією до Середмістя,

знайти доступ до короля Гаральда Точила

й чекати на падіння міністра Фуше.

І лише в Акапулько

розпочнемо усе спочатку.

 

Вичерпався у нас запас пов’язок,

сірників, аргументів, кам’яних сокир і води.

Не маємо ні вантажівок, ані підтримки династії Мінь.

Тією худою клячею не підкупимо шерифа,

і жодних, як на цю мить, звісток про захоплених у ясир.

Не вистача нам теплішої печери на морози

й когось, хто знав би мову харарі.

 

Не знаємо, яким людям довіряти в Ніневії,

якими будуть умови князя кардинала,

чиї прізвища ще ховаються в шухлядах Берії.

Кажуть, що Карл Мартел ударить завтра вдосвіта.

В цій ситуації задобрімо Хеопса,

зголосімося добровільно,

поміняймо віру,

удаймо, що приятелюємо з дожем

і не маємо нічого спільного з племенем квабе.

 

Надходить час розпалення вогнів.

Викличмо телеграмою бабцю із Забежева.

Розв’яжімо вузли на ремінцях юрти.

 

Аби ж легкі були пологи

й росло малятко нам здорове.

Хай буде часом щасливе

і перескакує прірви.

Хай серце його має здатність витримки,

а розум буде насторожі й сягає далеко.

 

Але не так далеко,

аби знати майбутнє.

Цього дару

пожалійте йому, небесні сили.