Посестри. Часопис №230 / Новий міт нового часу новою мовою: Премія Nike 2026 року для Щепана Твардоха

Премія «Nike» для Щепана Твардоха за роман «Нуль» – трохи нагорода й для українців. Усе ж це художній текст про людей, які віднаходять і втрачають себе в нинішній російсько-українській війні. Розуміння смерті, непоєднувані готовність і неготовність умерти, багнюка передової та небанальні людські рішення стали осердям цього роману. Хай прийдуть із «нуля» ті, історії яких підштовхнули автора написати «Нуль», і скажуть, скільки правди в його словах.

Чи шукає головний персонаж смерті для себе? Чи це лише його маска, спосіб утекти від знищеного життя в Польщі? Але відсутність патетики й пропаганди, про яку згадала в рецензії Роксана ХарчукРоксана Харчук. Фікція+ Щепана Твардоха. «Збруч». Джерело: [https://zbruc.eu/node/122757].[1], робить образ воїна з позивним «Кінь» дуже натуралістичним. Середовище війни Твардоху вдалося передати максимально відверто, в усій його простоті й брутальності. Українською мовою «Нуль» вийшов друком 2026 року в перекладі Наталії Данилюк у видавництві «Фабула». Автор знайомий українському читачеві давно: українською перекладено його книжки «Морфій», «Король», «Холод», «Покора». Нагод переконатися в майстерності Твардоха було чимало.

У рішенні журі легко й водночас важко запідозрити позалітературні мотиви. З одного боку, легко, бо без знання тексту все виглядає набагато простіше. Для польського середовища, зосередженого навколо «Gazeta Wyborcza», яка є співзасновницею цієї премії, це мистецька й політична перемога в ґедройцівських координатах. У гострому протистоянні демократичних кіл із правими силами саме це середовище непохитно боронить українську справу, розуміючи, що без міцної й незалежної України, а також Литви й Білорусі, немає незалежної, сильної та захищеної Польщі. Це дуже прагматично. І це один зі стовпів стабільності в Центральній і Східній Європі, проти зміцнення якого, власне, й борються московити не одне століття.

А водночас важко підозрювати журі в політично вмотивованому рішенні, бо розумієш: «Нуль», як і майже всі книжки-фіналісткиNagroda Literacka Nike 2026. Poznaj 7 finalistów i ich książki. Tantis. Джерело: [https://tantis.pl/blog/nagroda-literacka-nike-2026-poznaj-7-finalistow-i-ich-ksiazki/].[2], – шедевральна спроба переписати польську мову в нових історичних і культурних умовах. Ці спроби йдуть наперекір традиції, а декотрі з них особливо колючі й незручні.

«Nie koniec, nie początek» Анни Біконт – документальна книжка про життя польських євреїв, які пережили Голокост, у перші повоєнні роки. Йдеться про їхній вибір між залишенням у Польщі та еміграцією, збереженням єврейської ідентичності й приховуванням походження. Книжка розкриває, чому закінчення війни не означало для вцілілих ані завершення страждань, ані можливості почати все спочатку. Повернення на рідні землі – у села й містечка повоєнної Польщі – могло означати для них смерть уже не від рук нацистів, а від рук поляків.

Збірка сюрреалістичних оповідань «Zmartwychwstanki» Дороти Ґрабек – це текст про самотність і тугу мешканців безіменного великого міста. У їхнє повсякдення проникає химерне: перукарка набиває подушки викраденим волоссям клієнта, під підлогою ванної росте трава, а бездомний годує істоту, що впала з неба. Поєднуючи буденність із фантастикою та моторошністю, авторка показує людей, замкнених у власних внутрішніх світах, де уява змінює реальність.

«Najmądrzejszy. Biografia Sokratesa» Кшиштофа Лапінського розповідає про життя й філософію Сократа на тлі історії стародавніх Афін, їхньої культури, політичних конфліктів і воєн. Автор досліджує його мистецтво діалогу, вплив на європейську думку та причини, через які афіняни засудили філософа до смерті.

Сама Юстина Куліковська називає «Wnyki dla światła» своєю найпозитивнішою, найрадіснішою й найсвітлішою поетичною книжкою. Пояснюючи назву («Сильця для світла»), вона каже, що хотіла впіймати світло, бо його потрібно ловити попри всеSebastian Rerak. Nie przynoszę piękna w stanie czystym – rozmowa z Justyną Kulikowską, laureatką 19. Nagrody Literackiej m.st. Warszawy za książkę „Wnyki dla światła”. Booklips. Джерело: [https://booklips.pl/wywiady/nie-przynosze-piekna-w-stanie-czystym-rozmowa-z-justyna-kulikowska-laureatka-19-nagrody-literackiej-m-st-warszawy-za-ksiazke-wnyki-dla-swiatla/].[3]. Збірку авторка писала для людей, «поламаних світом і життям», прагнучи подарувати їм трохи захвату, краси з тріщинами та надії – того, чого сама потребувалаAgnieszka Waligóra. Przewertować dobro. Розмова з Юстиною Куліковською. Czas Kultury. Джерело: [https://czaskultury.pl/artykul/przewertowac-dobro/].[4]. Книжка вирізняється складним поетичним синтаксисом, багатошаровістю й різноманітністю.

«Urodziny» Вероніки Мурек – тривожний роман про акторку Яґу, чиє життя поступово звужується під тиском віку, самотності й професійного відторгнення. Поєднуючи побутову точність із гротеском і появою примар, письменниця перетворює втрату суспільної видимості на досвід справжнього жаху. Сила книжки – у мові, яка дозволяє буденним сценам непомітно ставати моторошними, а театральним ролям проникати в особистість героїні. Непевність межі між реальністю та уявою вимагає уважного читання й загострює болісне питання про те, що залишається людині, коли світ перестає її помічати.

Свобода в «Tylko durnie żyją do końca» Зити Рудзької має тілесну, зухвалу й напрочуд буденну форму: вона виявляється в насолоді, русі та праві встановлювати власні правила життя. Грубий гумор, спортивні метафори й несподівані мовні зіткнення надають оповіді виразності, хоча демонстративна жорсткість героїні часом ускладнює співпереживання. Так говорить Ліда, вчителька фізкультури, яка оселяється біля річки з двома коханцями й облаштовує свій незалежний від суспільних умовностей світ. Крізь цю чуттєву ідилію поступово проступають чужі страждання й смерть, і саме їхня присутність надає її життєлюбству ваги та переконливості.

Польська мова Твардоха – мова війни, якої польські мовці лише тепер напилися. Книжка, ймовірно, покликана до життя потребою написання нового міту нового часу новою мовою: із цим мітом уже важко вміститися під затишним дахом польської традиції. У «Нулі» Щепана Твардоха польська мова змішується з українською, російським жаргоном і військовою лексикою, створюючи різкий, навмисно нерівний голос фронту. Уривчасті діалоги, насичені лайкою та скороченнями, чергуються з довгими, розгалуженими реченнями оповіді, задаючи напружений ритм між негайною загрозою й болісним осмисленням пережитого. Повторювані формули наближають текст до самодопиту й заклинання, передаючи зацикленість свідомості на страхові та пам’яті. Зіткнення таких різних регістрів робить прозу Твардоха особливо виразною. Щоправда, слова автора під час нагородження про те, що література покликана говорити правдуPowieść o wojnie w Ukrainie z nagrodą Literacką „Nike” 2026. Polskie Radio. Джерело: [https://www.polskieradio.pl/399/7979/Artykul/3738708,powiesc-o-wojnie-w-ukrainie-z-nagroda-literacka-nike-2026].[5], змусили мене затулити обличчя від сорому. Якби художня література бодай коли-небудь говорила правду, краще було б заздалегідь залити собі вуха оловом.